Думаю, всім зрозуміло, що крім того, що мігранти працюють в Москві, вони ще й відпочивають. Звичайно ж, у мігрантів у столиці існує кілька улюблених місць, які в основному відвідуються тільки особами їх національності. Пропоную вам почитати далі цікаву статтю на цю тему і дізнатися, як і де проводять своє дозвілля гастарбайтери в Москві.
Свої банки, клініки, свої спортивні клуби та агентства нерухомості — мігранти погано інтегруються в російське суспільство і створюють власні заклади. Відпочивають, знайомляться і створюють сім’ї вони теж тільки один з одним.
Велкам ту зе клаб
На мигрантской клубній карті Москви чимало точок. Є ресторани і дискотеки, куди ходять переважно представники однієї національності — інших теж пустять, але дивитимуться косо. Є грандіозні дискотеки Asia party, під які орендуються великі концертні майданчики — на них, як правило, «запалюють» вихідці з різних республік Середньої Азії. А росіяни якщо й заходять, то тільки щоб подивитися на екзотику.
Особливо багато в Москві киргизьких нічних клубів. Ця діаспора — одна з найбільших і найбільш згуртованих у столиці. Наприклад, у московських киргизів є каси взаємодопомоги, куди кожен учасник робить щомісячні відрахування — щоб у критичний момент отримати гроші на лікування або похорон.
Потрапити в нічний клуб мігрантів сторонній людині не так просто. Пошук по Яндексу дає вкрай мало посилань на такі етнічні дискотеки — скоріше всього, це буде відео з концерту черговий виписаної з історичної батьківщини «зірки», яка виступає перед діаспорою. Коли кореспондент РИА Новости домовлявся про візит на дискотеку «Ош», її господарі спочатку були прихильні, однак потім передумали — мовляв, зараз тема мігрантів — одна з найбільш гарячих, йдуть постійні перевірки ФМС і поліції, так що краще не привертати уваги.
Проте все змінюється, якщо відкрити одну з мигрантских газет (є й такі). Ось, наприклад, «Москва KG» (тобто «Москва-Киргизстан») або газета «Нур» («Світло»). Вони заповнені рекламою клубів «Ош», «Гульчатай», «Шовковий шлях», де, якщо вірити рекламі, можна відпочити й закусити у колі земляків.
Киргизи на районі
Суботній вечір, околиці метро «Відрадне». Тут, на околиці Москви, знаходиться одна з найбільших московських мечетей. Біля входу в ресторан «Кел-Кел» багатолюдно — вечорами він перетворюється на дискотеку. Компанія дівчат прийшла відпочити після напруженого трудового тижня. «Тут можна поїсти справжні киргизькі страви, поспілкуватися із земляками, потанцювати, покурити кальян», — пояснює Айсель.
Пару годин потому, розслабившись, дівчата зізнаються — тут же можна знайти і особисте щастя. «Ми патріотки своєї країни і хочемо заміж тільки за киргизів», — говорить 18-річна Гул Розум.
Дівчата вважають: головне — щоб у потенційного нареченого не виявилася ще однієї сім’ї на батьківщині, куди гастарбайтер регулярно відправляє гроші. Втім, деякі мігранти спеціально заводять дві сім’ї, одну в Киргизії, іншу в Москві. Айсель розповідає про новий поветрии в діаспорі: «подвійне» життя і переходять жінки-мігрантки. І у жінки, і чоловіки можуть бути офіційні сім’ї на батьківщині. А тут, на заробітках, вони утворюють тимчасовий союз: молодість бере своє, та й так дешевше вести господарство.
Голосно звучить російська попса, горілка ллється рікою, клубочиться кальян — стиль відпочинку гастарбайтерів далекий від стереотипів, які громадська думка пов’язує з суворою мусульманською культурою. «Аллах будинку залишився», — сміється 30-річний Замір. Він в Росії живе вже 10 років, отримав громадянство і навіть влаштувався працювати в поліцію, проте своєю батьківщиною вважає Киргизстан. Офіціант слов’янської зовнішності, одягнений в киргизьку національну жилетку, приносить Замиру і його друзям графинчик горілки — вона добре йде під манти.
«Раніше в цей клуб ходила місцева молодь, тепер майже не ходимо, а якщо і заходимо, то тільки великою компанією — напружує велика кількість неросіян. Тепер це киргизька клуб», — говорить російська дівчина Настя. У клубі спалахує бійка між молоддю. Охорона втручається, виводить призвідників — простих пацанів «з району» — на свіже повітря, охолонути.
Кілька років тому клуб, який до цього був звичайним дискотекою «на районі», викупили Шаархан Айдарова і її родичі. «Ми всім раді, клуб відкритий для всіх», — запевняє Шаархан. Це солідна жінка середніх років, вся завішана золотом.
«Адже це я, нігга, чорний цурка-хач»
Мені набридло знати, що моя країна продається// Не можу мовчати, коли над нами сміються…
Політикани з набитими животами // Не наситяться вони банківськими рахунками
А народ все мовчить і терпить, тупо вірить, // що коли-небудь на їхній вулиці буде свято
Я син цього міста й цієї бідної країни // Хто, якщо не ми, зможемо вийти з пітьми?
Навколо будівництва, готелі, модні магазини // В той же час немає води і світла і всі без причини.
Чому народ повинен бути рабом у чужій країні? // Хто-небудь в цій країні може відповісти мені?
Моя батьківщина тихо плаче і чекає // Чекає, коли її врятує її народ
Я на концерті популярного таджицького репера (є й такі) Майстри Ісмаїла. За його творчості можна вивчати складне ставлення мігрантів до Росії.
З одного боку, таджики готові приміряти на себе маску нехороших «чорних» хлопців, — мовляв, ви ставитеся до нас як до дикунів, ну тоді ми ними і будемо, і це круто.
Хачики на тачці, на зло всій міліції //
Душанбе тут, гірська суміш, тут все на місці, тут робимо жесть.
Ось це звістка — тут хачики є, готові вас усіх з’їсти.
Мої чорні брати, брати-чурки, прямо із божевільні пхають дурне тобі в руки…
Слухай трек прямо з Таджикистану і не здумай показувати його своїй мамі!
Адже це я, нігга, чорний цурка-хач, твоя мама може підсісти на наш кач.
Я зі столиці, за мною кровопивці, головорізи, гангстери-вбивці…
Салам навпіл всім баригам та злодіям,
Знай, пацан, на хвилі Таджикистан, Середня Азія, рівняє нас іслам.
Кинджали в кишенях, кров растамана, чесність джигіта, упертість барана.
Мама-мафія, Середня Азія, чорна раса, кожен, хто буде будувати з себе героя, за хвилину вимкну і виведу з ладу
З іншого, — закликають згадати про колишню братерство народів і нагадують, що гастарбайтери — теж люди.
Я не зрозумію ніяк ці нові стереотипи // Між нами раптом виросли кам’яні брили.
Тепер почався поділ: я білий, ти чорний // Я багатий, ти неимущий, я росіянин, ти неросійський.
Прокинься, глянь у минуле своєї країни // Переконайся, що колись були однієї нації ми.
Ти знаєш, що наші з тобою діди дійшли до Берліна // Щоб разом викорінити всі підступи нацизму.
Ми колишнього Радянського Союзу діти, хлопець // Чому-то робимо вигляд, що цього не знаємо
Повний ігнор на історію своєї країни // До колишнім своїм громадянам усі ви ненавистю сповнені…
Москва не лікує, всього лише шанс дає // Москва не знає, що попереду мене чекає
Брати по Радам — Таджикистан, Росія. Аллах рівняє всіх і пам’ятає все, що було
Саме з Москвою Майстер Ісмаїл пов’язує свою подальшу кар’єру. Він пише пісні російською мовою, виглядає майже як Баста, Гуф або Триагрутрика, відмовившись від екзотичної самобутності і не замислюючись, що таких реперів в Росії і без нього повно. А для просування на російський ринок він взяв псевдонім M. One. У Москві, до речі, вже є популярний виконавець L. One, автор нетлінки «танцюють Всі ліктями».
Зустріч однокласників закінчилася газовою атакою
Поки, втім, таджицька реп-зірка цікава більше не іншим рэперам, а таджиків. На концерт в центрі столиці, в клуб «Москва hall», збирається повний зал представників таджицької діаспори. Одягнені вони зовсім не так, як Майстер Ісмаїл — ніяких спущених штанів, бейсболок і футболок на два розміри більше. Прості джинси. Багато хто прийшов у спортивних костюмах. Цікаво, що на сайті і афішах клубу концерт не був анонсований — повідомлення про нього передавалася з уст в уста.
«Я зустріла тут всіх однокласників. Коли б ми ще так знайшли час і привід?» — каже модно одягнена дівчина Манижа.
«Мені взагалі-то рок більше подобається. Цой, наприклад, або ось недавно був на «Машині часу», — зізнається 28-річний Шохін. За його словами, він прийшов на вечірку тільки тому, що один з артистів, якийсь Баха-84 — його друг.
Шохін в Москві вже 12 років. Він працює на домобудівному комбінаті. У нього вже є російське громадянство, а батьки допомогли купити квартиру — вони теж давно живуть в Росії. Правда, дружина Шохіна і дві дочки все ще живуть в Душанбе, але він збирається перевезти їх до Москви — як і його друзі-репери, Шохін живе на два будинки.
Поспілкуватися із земляками прийшов і 28-річний Алі. Заради цього він спеціально приїхав з підмосковної Яхроми, де працює інженером на будівництві. Пропустити виступ Майстра Ісмаїла він не може — адже вони з ним з одного району Душанбе, який називається Профспілка.
А 19-річна співробітниця стільникової компанії Пинора прийшла тому, що їй подобається Майстер Ісмаїл. «Його пісні у мене на телефоні і на планшеті. Музика дуже грамотна», — вважає дівчина.
Концерт починається. «Ladies and gentlemen, салям алейкум!», — вітає ведучий. Але через півгодини після початку мірне протягом концерту порушено. В різних кінцях залу люди раптом почали чхати, полилися сльози, запершило в горлі — хтось розпилив перцевий газ. На сцену вибіг охоронець клубу з розбитим до крові головою. «Концерт закінчено. Всім залишатися на своїх місцях до приїзду співробітників поліції», — заявив він в мікрофон, відібраний у репера.
В клубі почалася паніка. Що це? Напад скінхедів? Поліцейський рейд? Люди кинулися відкривати вікна, щоб вдихнути свіжого повітря. Настрій у всіх зіпсувався.
Тут під’їхала поліція і бригада швидкої допомоги; людям, нарешті, дозволили виходити.
Ситуація прояснилася: якісь прийшли на концерт хлопці не захотіли купувати квитки. Вони щиро не розуміли, чому вони повинні розмінюватися на дрібниці і купувати якісь квитки на зустріч із земляками. Виникла перепалка між ними і охоронцями, а потім і бійка.
Охорона клубу на вході у власний заклад розпорошила газ, і потім і зупинила концерт. «Що поробиш, якщо ви не вмієте себе вести», — пояснили охоронці своє рішення.
Звідси
