Тракторне дитинство і юність

0
91


Значна частина мого дитинства і вся юність пройшли в селі. А в селі тій був колгосп. Колгосп був одним з передових у районі. І в ньому було багато техніки: вантажівок і тракторів. І чомусь мені з дитинства більше подобалися трактора. Я досі не можу цього пояснити-як може це чумазое, тарахтящее і лязгающее чудовисько залучати більше, ніж спритний вантажівка. І подобалися більше гусеничні трактори. Може бути це від асоціацією з танками? Не знаю. Але тим не менш, так у мене було. Будучи школярем, я дуже заздрив тим одноліткам, у яких батьки працювали трактористами.
У радянський час тракторист-механізатор був основною рушійною одиницею в колгоспі. Бути трактористом-значить бути шановним, бути завжди з роботою і «з копійкою». Сидіти за кермом «Білоруса» або за важелями «Казахстану» було набагато престижніше, ніж працювати скотником або різноробочим. Тракторист завжди міг щось зробити для себе, свого обійстя і господарства, використовуючи техніку на якій він працював. І ніколи ніхто з начальства за це навіть слова не говорив. А вже якщо тракторист непитущий і працьовитий-«респект і уважуха» йому були забезпечені, як і непогана зарплата.
Тракторами я захворів до такої міри, що став в бібліотеці брати технічну літературу, в тому числі опис, пристрій і інструкції по експлуатації тракторів. Таким чином, ще будучи учнем 7 класу я вже знав принцип роботи дизельного двигуна і сідаючи в будь трактор міг з ходу розповісти для чого і навіщо потрібен той чи інший важіль. Ми з молодшим братом бувало сиділи в траві за парканом, з-за якого не було видно дороги і по звуку визначали-який їде трактор: ага, це «Беларус» їде. А ось «75-ка» гусеницями цокотить.
Страшно хотілося проїхатися самому, тобто за кермом або важелі трактора. І ось ця мрія здійснилася. Нашого вітчима, має «корочки» тракториста, посадили працювати на трактор. Дядя Міша пригнав з капітального ремонту ДТ-75 раннього випуску червоного кольору з дизелем СМД-14. Зараз таких в реальному житті напевно не знайти:
Тракторное детство и юность факты
Моєму захопленню не було меж. Я продемонстрував вітчиму знання органів управління трактором і він пообіцяв незабаром дати мені проїхати самому. Кожен раз як дядя Міша виходив заводити 75-ку, я спостерігав за цим ритуалом. Намотується шкіряний шнурок на шків пускового двигуна-«пускача», смик-і пускач оглушливо кричить. Потім пусковим двигуном розкручується дизель, відпускається важіль декомпресії і ось дизель, виплюнувши у небо чорний дим, діловито торохтить.
І ось, нарешті, я сиджу на сидіння тракториста, а вітчим поруч. -Ну, давай.-говорить він.-Поїхали.
Відводжу важіль зчеплення (так-так, на ранніх «дэтэшках» зчеплення було ручним), включаю першу передачу, тягну на себе важіль зчеплення. Поїхав!
-Втикай сьому — і поперли.-командує дядя Міша. Я зупиняюся, включаю 7-ю передачу, додаю трохи «газу» важелем і рушаю. Кладу руку на газ і запитливо дивлюся на вітчима.
-Давай!-говорить він. І я даю повний газ.. 75-ка «понеслася» по дорозі, брязкаючи гусеницями. Трактор мене слухається! Клас!
Був у нас в колгоспі трактор Т-100М. Його називали «сотка». На ньому був навішені бульдозер з тросовим приводом від лебідки. І ось дядю Мішу переводять працювати на цю саму «сотку»!
Тракторное детство и юность факты
Це сіре чудовисько рубаних форм, з суцільними прямими гусеничними траками і величезним відвалом попереду при русі видавало ні з чим незрівнянний звук. Здавалося що насувається якась техногенна катастрофа. А якщо цей бульдозер працював в радіусі до 5 кілометрів від села-його було прекрасно чути і ми по звуку знаходили місце де працював вітчим. «Сотка» застосовувалася на різних роботах. Трактор пробивав дороги через тайгу, рив траншеї, розгрібав сніг, тягав хлисти дров. Використовуючи його солідну вагу, його ганяли днями туди-сюди, утрамбовуючи колгоспний силос в траншеї..
Якось восени поїхали ми з вітчимом за дровами для себе. Вітчим знову садовить мене «за кермо». Я вже перейшов у 8-й клас, силоньки стало більше. Мама була проти, але дядя Міша сказав:-Нічого, він вже зможе!
І ось я за важелями цього «термінатора».
Тракторное детство и юность факты
Включаю передачу, плавно перекладаю важіль зчеплення. Рушили. _давай газу!-кричить дядько Міша.-Давай, не бійся!
Важіль керування обертами дизеля у Т-100М розташований між «фрикционами» і дуже тугий. Мені довелося привстать і двома руками натиснути на цей важіль. Сотка заревіла і понеслася. Відчуваючи жах і захват, я вів по лісовій дорозі цю махину. Гул, брязкіт і гуркіт у кабіні стояв пекельний! Сидить поруч не чути і для того, щоб щось сказати один одному-треба було кричати у вухо! Трясло на сотці теж пристойно.
І тим не менш, я після години їзди за важелями цього монстра, будучи наполовину оглохшим, відчув захват. Досі звук дизеля «сотки» для мене є якийсь квінтесенцією мощі..Зараз мало де збереглися на ходу ці динозаври..
..Після закінчення сільської школи-восьмирічки, я разом з 6 моїми однокласниками поїхав вчитися в ПТУ на тракториста, водія і закінчувати середню освіту. У літні канікули у нас була практика і ми проходили її в своєму колгоспі. Мені дали трактор Т-40АМ:
Тракторное детство и юность факты
На ньому я тягав за колгоспним покосам граблі, іменовані в той час у нас «бабкою»:
Тракторное детство и юность факты
Незвично було те що в цього трактора повітряне охолодження. А ось кабіна маленька і тісна. Намучився я з цим трактором. У нього барахлить ТНВД-паливний насос і він часто ні з того ні з сього глухнув.
В наступну практику мені дали ДТ-75М «Казахстан» з дизелем А-41, ручним зчепленням і УКМ-збільшувачем крутного моменту.
Тракторное детство и юность факты
Однак мені дали його з несправностями. Потрібно було поміняти кілька шестерень в коробці передач і замінити зношені фрикційні стрічки. «Ну ось-зробиш трактор, будеш на ній працювати. Не зробиш-на вила підеш працювати».-сказали мені. Перебрати коробку передач ДТ-75-це вам не хухри-мухри. Я обзавівся книгою з трактора й почав самостійно ремонтувати. Багато трактористи підходили, дивилися і не вірили в те що я сам все зроблю. Але я зробив! Наклепав в кузні нові накладки на фрикційні гальмові стрічки, я встановив їх. І ось ремонт закінчений. А через день я вже орав на «Казахстані» поля. Близько трьох місяців на ДТ-75М я орав поля. І по повній скуштував нелегкого праці тракториста-механізатора.
Під час навчання в ПТУ ми практикувалися на різній техніці. Зокрема теж орали поля на тракторі Т-4А.
Тракторное детство и юность факты
Порівняно з ДТ-75, «Алтаєць» орав швидко і потужно. Бензин А-01 з шістьма рядно розташованими циліндрами хвацько дозволяв вилазити з борозни прямо з заглибленим плугом! А ось по твердому покриттю «Алтаєць» їхав неймовірно жорстко і вытрясал трактор всі нутрощі. Але мені подобався цей трактор. Не знаю за що. Як затишно у нього в кабіні, чи що..Чи за цей характерний звук 6-циліндрового дизеля..
В останню практику я сів на Т-25:
Тракторное детство и юность факты
У нас цей маленький тракторок з 2-циліндровим дизелем повітряного охолодження прозвали «пукалкой». Мабуть за звук дизеля.
На Т-25 я займався коткуванням поля після посіву кільчастими котками:
Тракторное детство и юность факты
Це була неважка робота: просто носишся по полях з цими катками. Мчиш по полю-а за тобою-величезний шлейф пилу. А якщо вітер дме в твою сторону-то тоді все погано: пил летить на тебе і доводиться закривати вікна, потіти від задухи.
Перед армією мені пропонували сісти на старий комбайн, але я відмовився. І пішов різноробочим на колгоспний покіс. У нас була бригада 4 людини різноробочих і один тракторист. А трактор був-ДТ-54!
Тракторное детство и юность факты
Звідки 2 таких абсолютно нових трактора з’явилося в нашому колгоспі-мені невідомо. Це був 1981 рік, але трактори були саме нові! Цей трактор-рекордсмен за часом виробництва і експлуатації. Спочатку випускався з 1949 по 1963 роки на Сталінградському тракторному заводі, також з 1949 по 1961 в Харкові, а з 1952 року на Алтаї. Останні екземпляри такого тактора були випущені Алтайським тракторним заводом в 1979 році і можливо ті, які закупив наш колгосп десь стояли на консервації.
Щось сталося у нашого тракториста і його не було тиждень. Ми по черзі працювали на 54-ке. Відчуття при управлінні цим раритетом були незабутні! Все настільки просто і кондово. А мене найбільше розчулювали зсувні двері на ковзанках! Ну і звук цього дизеля теж був якимось древнім:

Коли мене призвали в армію, мені довелося 2 роки служити на тракторі Т-150К. І ця служба й робота в непростих умовах холодного клімату дозволила мені придбати безцінний досвід експлуатації дизеля і техніки взагалі. І хто знає-якщо не перебудова і подальший розвал сільського господарства-може бути і працював я в подальшому трактористом..Але так розпорядилася доля, що по своїй сільській професії я більше ніколи не працював.
Від спілкування з тракторами у мене, напевно, до кінця життя залишилася якась незрозуміла любов до дизельним моторам. І неспроста моя перша іномарка Mitsubishi Pajero була саме з дизельним двигуном! Як втім і всі джипи, які потім були у мене..
Мені ніколи не доводилося попрацювати на імпортних такторах. Я не сумніваюся в їх комфортабельності і зручність керування. Однак я сильно сумніваюся в тому, що який-небудь Komatsu або Caterpillar можна відремонтувати в польових умовах..А радянська техніка дозволяла це робити..
Багато люблять лаяти радянську техніку і трактора зокрема. А я скажу так: на цих тракторах ми зрозуміли з повоєнних руїн країну і успішно працювали. Багато трактора з далекого радянського минулого справно работаеют досі..

Закінчуючи статтю я подумав ось про що. Чи є зараз серед молоді такі, хто мріяв би бути трактористом і працювати в полі на тракторі? Напевно є, але думаю, що небагато..