У них не беруть інтерв’ю, вони не стають номінантами престижних премій і не позують журналістам на червоних доріжках, однак, буває, що від харизми та таланту саме цих акторів залежить успіх фільму. Деякі з них були артистами зі стажем, знімаючись по багато разів, деякі стали акторами однієї ролі, але про них ми завжди згадуємо з посмішкою. У цьому огляді розповідь про тварин, які знялися в популярних радянських картинах.
Ослик з «Кавказької полонянки» — ослиця Люся
Кадр з фільму «Кавказька полонянка».
Милий вухатий ослик, який став у 1966 році кінозіркою радянського екрану, був насправді дамою дуже примхливою. Ось як Володимир Етуш розповідав про пригоди на зйомках:
«Намучилися ми з цією впертою животиной. Коли потрібно йти варто, стояти — йде. Леонід Гайдай дуже обережно ставився до ослу, говорив, що тварина біблійне, так що «товариші актори, будьте акуратні». (…) Взагалі осел ладнав тільки з Сашею і Наталею Варлей. Вони його цукром підгодовували. Під кінець зйомок ішак за Сашком хвостом ходив. А тут, коли епізод з впертістю осла знімали, довго вмовляли осла постояти, а він — тварина розумна, знає, що у Сашка в кишені цукор, і за ним біжить. Дублів 30 робили. Олександр навіть переодягнув штани — щоб запаху цукру не залишилося. А тварина не відлипає! Вирішили інший епізод знімати. Так це тварина ускакало куди-то за поворот. Через секунду почувся тріск, ослячі воплі та крики. І з-за повороту випала група розгніваних товаришів, які зажадали відшкодування збитків за скалічений «Москвич». Але коли хлопці нашу трійцю побачили Віцина, Моргунова і Нікуліна, то заусміхалися, попросили автографи, і інцидент було залагоджено».
Це «Біблійне тварина» прожило дивно довге і насичене життя. Люся цілком щасливо жила в Сімферопольському зоопарку («Кавказьку» комедію знімали переважно в Криму) і дожила до дуже похилого для ослика віку. Померла ослиця в 2007 році у віці 59 років і встигла знятися ще в «9 роті» і у другій частині серіалу «Спецназ», правда, на другорядних ролях в’ючної тварини. Владислав Галкін, дізнавшись про фільмографії ушастой актриси, сфотографувався разом з Люсею і потім в Москві показав цю фотографію Наталії Варлей. Та впізнала ослика дуже розчулилася.
Кадр із серіалу «Спецназ», 2002 рік
Білий Бім – сетер Стів
В’ячеслав Тихонов і сетер Стів – партнери по знімальному майданчику і великі друзі в житті. Кадр з фільму «Білий Бім Чорне вухо» (1976)
За багато років до «Хатіко» вся наша величезна країна плакала над історією шотландського сетера Біма, якого врятував від смерті і виростив немолодий письменник. Історія про людську байдужість і жорстокість, як це ні сумно, повторилася в житті. Роль Біма у фільмі виконав англійський сетер Стів (по-простому — Стьопа). Господар здав його в оренду кіностудії на час зйомок і фактично забув про собаку. Сумного артиста підгодовували і розважали усією знімальною групою. В’ячеслав Тихонов став йому справжнім другом – гуляв, розмовляв, ходив з ним на полювання. Щоб зняти сцени, в яких Бім сумує за господареві, Степу на кілька днів позбавили суспільства партнера по майданчику, так що емоції, які зазвичай дуже важко зняти у тварин, в кадрі справжні.
Білий Бім у виконанні Стіва сетера
Однак після зйомок собака практично повторила долю свого героя, з тією лише різницею, що винуватцем нової розлуки виявився сам господар. Він постійно здавав собаку чужим людям – то для зйомок – досвідчений, перевірений в кадрі хвостатий артист користувався попитом у режисерів, то любителям для полювання. У результаті буквально через кілька років пес помер.
На зйомках фільму «Білий Бім Чорне вухо»
Чорні коти Гайдая
Кадр з фільму «Іван Васильович змінює професію»
Мало хто про це знав, але Леонід Гайдай був дуже забобонною людиною. Правда, як дуже творча особистість, і до того ж звикла керувати людьми, він, схоже, створив свою власну систему повір’їв. Так, наприклад, перед зйомками він завжди розбивав тарілку. Одного разу, коли порцеляновий жертва виявилася напрочуд міцною і не побажала розколюватися, він навіть відклав зйомку. А ось чорних котів він вважав, всупереч народній традиції, тваринами, які приносять удачу. Тому цей образ так часто виникає в його комедіях. Правда, всього під час зйомок кількох фільмів були використані аж 9 хвостатих акторів. Так що у кінематографічного гайдаевского кота дійсно 9 життів.
Леонід Гайдай власноруч змушує чотириногого артиста виконати необхідний трюк
Лев Кінг — трагедія сім’ї Берберовых
Кадр з фільму «Неймовірні пригоди італійців в Росії», 1973 рік
Комедію «Неймовірні пригоди італійців в Росії» задумували як спільний радянсько-італійський проект. Це мав бути фільм-гонитва з безліччю трюків. Італійський продюсер загорівся від ідеї знімати живого лева. В той момент як раз з’явилися численні публікації про сім’ю Берберовых, в якій дорослий лев Кінг жив як один з членів сім’ї.
Унікальний досвід сім’ї Берберовых радянська преса представляла як щасливу казку
Лев Львович Берберів, що представляє свого вихованця заявив, що написаний сценарій не дозволить розкритися і десятої частки таланту Кінга. Сценарій переписали, ще більше наповнивши його трюками. Проте на зйомках все пішло криво і навскіс. Кінг був, звичайно, ручним левом, однак ні про яку дресурі він і гадки не мав. Тому всі кадри з його участю знімалися вкрай важко. Наприклад, сцену, де лев вистрибує у вікно складу матрьошок, довелося знімати цілих 4 дні. Рязанов все більше приходив в лють, погрожував тягнути лева на тросі трактором, якщо він відмовиться бігти куди треба, і зрештою повністю розчарувався в роботі з цим «ледачим, тупим, недрессірованним» левом. На майбутнє режисер зарікся знімати будь-яких тварин взагалі.
Кадр з фільму «Неймовірні пригоди італійців в Росії», 1973 рік
Ситуація загострювалася ще й від того, що актори боялися свого чотириногого напарника як вогню. Вже в наш час з’ясувалося, що цей страх мав під собою підстави – під час зйомок Кінг серйозно поранив одного з учасників знімальної групи італійця Нінетто Даволі. Інцидент зам’яли і багато років про нього мовчали. Як і про те, наприклад, що сусіди Берберовых буквально розбігалися з дому, перетвореного в звіринець.
Подальша доля Кінга була трагічною. Наприкінці зйомок лев втік зі шкільного спортзалу, в якому він тимчасово жив зі своїми господарями, і відправився на вулицю. Про подальшому ми можемо дізнатися від головної дійової особи драми, що розігралася Олександра Івановича Гурова. Молодий міліціонер, якого викликали на місце подій, зреагував максимально швидко і змушений був застрелити лева:
«Те, що я побачив, привело мене в ступор. Метрів приблизно в п’ятнадцяти від мене в радіусі кількох метрів трава, мокра після дощу, була пофарбована в яскраво червоний колір. В середині цього кривавого килима сидів величезний лев, перебирав лапами і досить голосно чи то урчал, то гарчав. З-під масивного тіла виднілися ноги людини і рука, яка заплуталася в гриві, голова нещасного перебувала у пащі звіра. Навколо валялися дощечки, цегла, якісь інші предмети, за допомогою яких (як потім дізнався) люди намагалися прогнати хижака.» (А. В. Гуров «Смерть короля, або лев не стрибнув»)
Сьогодні Олександр Іванович Гуров — генерал-лейтенант міліції, російський державний і політичний діяч, професор, доктор юридичних наук. Досі він вважає порятунок студента з лап грізного лева одним із головних випробувань і подвигів у своєму житті. Хлопець, до речі, оговтався від отриманих травм. Але здоров’я його було підірвано назавжди, і він помер досить молодим.
