У Литві в 1924 році була створена партія «Союз литовських націоналістів» (таутинінків). Союз відображав інтереси великої міської і сільської буржуазії, поміщиків. Її лідери Антанас Сметона і Аугустинас Вольдемарас були впливовими політиками. Сметона був першим президентом Литовської республіки (1919 – 1920 рр..). Крім того, він до 1924 року брав активну участь у діяльності воєнізованої організації «Союз стрільців Литви» (шаулисты).
У грудні 1926 року в Литві відбувся військовий переворот. Владу захопили націоналісти. Сметона став новим президентом, а Вольдемарас очолив уряд і одночасно став міністром закордонних справ. Сметона і його партія союз залишалися при владі до 1940 року. Сметона в 1927 році розпустив Сейм і оголосив себе «вождем нації». Литовські націоналісти симпатизували італійським фашистам, але в підсумку в 30-ті роки засудили його. Також таутининки не знайшли спільної мови і німецькими націонал-соціалістами. Причиною став територіальний конфлікт – Німеччина претендувала на Мемель (Клайпеда).
Питання зовнішньої орієнтації Литви викликав конфлікт двох лідерів литовських націоналістів. Сметона виступав за помірну авторитарну диктатуру, під зовнішньої орієнтації спочатку був проти союзу з Німеччиною і за союз з Англією. У внутрішній політиці хотів працювати з селянськими демократами та народниками, спирався на консервативні сили і церква. Вольдемарас стояв за більш жорстку фашистську диктатуру, з іншими партіями співпрацювати не бажав, внутрішню та зовнішню політику Литви орієнтував на Німеччину. Його підтримувала радикальна молодь. У 1927 році Вольдемарис заснував литовське фашистський рух «Залізний вовк». З-за розбіжностей з іншими лідерами литовських націоналістів Вольдемарис в 1929 році був відправлений у відставку, а потім і у посилання. У 1930 році рух «Залізний вовк» заборонили, але воно продовжувало працювати на підпільному становищі. У 1934 році «вовки» спробували повалити Сметону, але невдало. Вольдемариса заарештували, і в 1938 році висланий з Литви. У 1940 році повернувся вже в радянську Литву, був заарештований і помер у в’язниці в 1942 році. Сметона ж у 1940 році втік за кордон, помер у 1944 році в США.
Литовський диктатор Сметона в результаті схилився до інтеграції з Німеччиною. Мабуть, це було викликано швидким посиленням Німеччини при нацистах. В цілому це немає нічого дивного, ще у 1917 році Сметона очолював Литовська рада (Литовська Таріба), який прийняв Декларацію про приєднання Литви до Німеччини. Тоді цей план не був реалізований через загибель Другого рейху. В результаті переговорів литовського вождя з Берліном у вересні 1939 року були розроблені і підписані «Основні положення договору про оборону між Німецьким рейхом і Литовською республікою». У першій статті угоди говорилося, що Литва стає під протекторат Німеччини. Однак плани литовського керівництва і Берліна змогла зруйнувати Москва. В результаті складної військово-дипломатичної гри Сталіну вдалося домогтися від Литви дозволу на розміщення радянських військових баз і військ на території республіки. Потім у Литві були проведені вибори, перемогли прихильники прорадянської орієнтації. Литва увійшла до складу СРСР.
Президент Литви Антанас Сметона інспектує армію
Після приєднання Литви до СРСР у республіці виникло націоналістичне підпілля, ориентировавшееся на Третій рейх. Литовські націоналісти ставили своєю метою повалення радянської влади збройним шляхом в момент німецького вторгнення. Крім того, існували й закордонні структури. У Берліні перебував штаб «Союзу литовців у Німеччині», під його початком у Литві створили «Фронт литовських активістів» (ФЛА) на чолі з колишнім литовським послом у Берліні полковником Казисом Шкирпой, який одночасно був агентом німецької розвідки. Для проведення бойових операцій і диверсійних акцій в момент початку війни між Німеччиною і СРСР ФЛА створив військові підрозділи «Гвардії оборони Литви», які підпільно розміщувалися в різних містах і за завданням німецької розвідки займалися вербуванням і підготовкою кадрів. 19 березня 1941 р. Фронт направив всім групам директиву, в якій були докладні вказівки, як діяти з початком війни: захоплювати важливі об’єкти, мости, аеродроми, арештовувати радянсько-партійний актив, розпочати терор проти єврейського населення і т. д.
З початком війни ФЛА та інші підпільні організації відразу ж підняли повстання. Різко зросла чисельність організації. На вулицях хапали комуністів, комсомольців, червоноармійців, співробітників радянських установ, членів їх сімей, євреїв та ін., усіх, кого вважали противниками незалежності Литви. Почалися масові самосуди. Фактично Фронт захопив владу в республіці. Було створено Тимчасовий уряд на чолі з Юозасом Амбразявичюсом. Уряд повинен був очолити Шкирп, але він був заарештований в Рейху. Тимчасовий уряд діяло до 5 серпня 1941 р. Після захоплення Литви німці відмовилися визнавати литовський уряд і сформували окупаційну адміністрацію. А. Гітлер ніколи не обіцяв незалежність Литві, Прибалтика повинна була стати частиною Німецької імперії. При цьому німці не заважали різних націоналістам живити ілюзії з приводу «блискучого» майбутнього.
Німці проводили традиційну окупаційну політику, яка дуже ясно показувала майбутнє Литви: вища освіта згорнули; литовцям заборонили мати газети на литовською мовою, німецька цензура не дозволила випуску жодної литовської книги; литовські народні свята заборонили і т. д. Не отримавши від Гітлера «незалежної Литви» Фронт розпався. Більшість його активістів і членів продовжували співпрацювати з німцями, служили окупантам, отримавши право на сите життя у вигляді слуг «раси панів». Шкирпа майже всю війну жив у Німеччині, потім жив у різних західних країнах. Амбразявичюс також перебрався на Захід. Більшість рядових членів Фронту або загинули під час війни в боях з партизанами, Червоною Армією, або були арештовані і засуджені за геноцид мирного населення.
Таким чином, частина підпілля радянські органи держбезпеки зачистили: з липня 1940 по травень 1941 року в Литві викрили та ліквідували 75 підпільних антирадянських організацій і груп. Однак, незважаючи на активну діяльність, радянські органи ГБ не змогли ліквідувати литовську «п’яту колону». Залишилися литовські «вовки» за кілька днів до початку Великої Вітчизняної війни активізувалися. 22 червня 1941 року почалося повстання. Зокрема, в містечку Можейкяй націоналісти захопили владу і стали заарештовувати і знищувати радянсько-партійний актив і єврейську громаду. Всього в липні – серпні 1941 р. тільки в Можейкяй було вбито близько 200 радянських і партійних діячів і більше 4 тис. євреїв.
Схожі процеси відбувалися і в інших литовських містах і місцях. У них брали активну участь не тільки члени націоналістичних рухів, які пішли в підпілля, але й ті, хто «перефарбувався» і здавався лояльним до радянської влади. Так, відразу ж після початку війни в 29-му стрілецькому корпусі Червоної Армії (створений на базі армії Литовської республіки), почалося масове дезертирство, і навіть атаки на відступаючі радянські війська. Місцевий повстанський підпіллі, не до кінця знищений чекістами, навіть змогло взяти під свій контроль залишені Червоною Армією Вільнюс і Каунас (Ковно). Вже 24 червня 1941 року в Каунасі заробила литовська комендатура (потім Штаб охоронних батальйонів) під керівництвом колишнього полковника литовської армії В. Бобялиса. Почалося формування допоміжних поліцейських батальйонів. З литовців було створено 22 -24 батальйону (т. н «шуму» — шуцманшафт – «охоронні команди»). Литовські поліцейські батальйони мали у своєму складі німецькі групи зв’язку з офіцера і 5 – 6 унтер-офіцерів. Загальна чисельність військовослужбовців цих формувань досягала 13 тис. осіб.
Під час німецької окупації литовські карателі «прославилися» масовим знищенням мирного населення в Прибалтиці, Білорусії та Україні. Винищення мирного населення Литви місцеві нацисти почали з самого початку Великої Вітчизняної війни, з відходом радянських військ. Вже в червні у Каунасі було створено концтабір для євреїв, який охороняли литовські «охоронні загони». При цьому місцеві нацисти, не чекаючи підходу вермахту, проявили ініціативу і після відступу Червоної Армії знищили 7800 євреїв.
Варто відзначити, що на службу німецьким окупантам багато литовці надходили не з-за націоналістичних мотивів, а з меркантильних міркувань. Вони служили сильного господаря і отримували подачки, можливість сито жити. Литовці, які служили в поліцейських підрозділах, та члени їх сімей, що отримували раніше націоналізовану радянською владою власність. Карателі отримували більшу плату за свої криваві справи.
Всього в роки війни в складі німецьких збройних сил служило близько 50 тис. чоловік: близько 20 тис. у складі вермахту, до 17 тис. у допоміжних підрозділах, решта – в поліції і загони «самооборони».
Після звільнення республіки від німецьких окупантів у 1944 році литовські націоналісти продовжували опір до середини 1950-х років. Опір очолила створена ще в 1941 році «Армія свободи Литви», основою якої були колишні офіцери литовської армії. Після Великої Вітчизняної війни в Литві діяло близько 300 груп загальною чисельністю близько 30 тис. осіб. Всього в литовській русі «лісових братів» брало участь до 100 тис. чоловік: з них близько 30 тис. чоловік було вбито, близько 20 тис. – заарештовано.
У 1944 – 1946 рр. радянська армія, органи держбезпеки і внутрішніх справ розгромили основні сили «лісових братів», їх штаби, окружні та повітові командування і окремі підрозділи. У цей період проводилися цілі військові операції із залученням бронетехніки і авіації. Надалі радянським силам доводилося боротися вже з малими повстанськими групами, які відмовилися від прямих зіткнень і використовували партизансько-диверсійну тактику. «Лісові брати», як до цього карателі в період німецької окупації, діяли вкрай жорстоко і криваво. В період протистояння в Литві було вбито понад 25 тис. чоловік, причому переважна частина литовці (23 тис. осіб).
Радянські органи держбезпеки активізували агентурну роботу, виявляли і знищували лідерів повстанців, активно використовували винищувальні батальйони (добровольчі формування з радянсько-партійних активістів). Велику роль зіграла масштабна депортація населення Прибалтики в 1949 році, яка підірвала соціальну базу «лісових братів». У результаті до початку 1950-х років більшу частину повстанського руху в Литві ліквідували. Амністія 1955 року підвела підсумок цієї історії.
Груповий знімок членів одного з загонів литовського бандпідпілля «лісових братів», що діяв в Тельском окрузі. 1945 р.
Тіла литовських «лісових братів», ліквідованих органами МДБ. 1949 р.
Груповий знімок литовських «лісових братів». Один з бойовиків озброєний пістолетом-кулеметом чехословацького виробництва Sa. 23. У військовій формі — командир місцевих «лісових братів» (другий зліва) з ад’ютантом. У цивільному одязі, тільки що покинуті в Литву диверсанти, після навчання у створеній американцями диверсійно-розвідувальної школі р. Кауфбойрен (Баварія). Крайній зліва — Юозас Лукша. Асоціацією євреїв Литви внесений до списку активних учасників геноциду єврейського населення. Обвинувачується в убивстві десятків людей під час різанини в Каунасі в кінці червня 1941 р. У вересні 1951 р., потрапивши в засідку, був ліквідований співробітниками МДБ СРСР. Джерело фотографій: http://waralbum.ru
