У 1942-1943 роках на фронті з’явилися нові німецькі танки «Тигри» і «Пантери». Їх лобова броня не пробивалася найпоширенішими радянськими протитанковими гарматами калібру 45-мм Причому «Тигра» «сорокопятка» не брала навіть в борт. Для протитанкових рушниць цей танк був і зовсім майже невразливий.
До того ж нові модифікації середнього танка Pz. IV обзавелися 80-мм лобовою бронею. Все це зробило піхоту практично беззбройною у полі проти німецької техніки. Терміново потрібна потужна, але легка протитанкова гармата. Втім, воно було вже створено, але до армії так і не дійшло.
Важливий німецький трофей
Під час боїв радянськими військами було захоплено німецькі важкі протитанкові рушниці 2,8 cm s.Pz.B.41, які справили сильне враження на військових і конструкторів.
Використання конічного каналу ствола дозволило різко збільшити початкову швидкість снаряду і непроникність. На дальності 100 метрів при куті зустрічі 90 градусів снаряд німецького важкого ПТР (деякі дослідники класифікують s.Pz.B.41 як гармату) пробивав броню завтовшки 94 мм, при куті зустрічі 60 градусів — 52 мм. Цього цілком вистачало для боротьби з Т-34.
Можливо, про це знаряддя писав у своїх спогадах «Солдатський обов’язок» маршал Радянського Союзу Костянтин Рокоссовський: «Провели випробування, переконалися, що спеціальними кулями з цих рушниць пробивається і бортова броня Т-34. Захоплену новинку терміново відправили в Москву».
Звичайно, радянським військовим хотілося мати в своєму арсеналі схоже зброю, яке могло б дуже допомогти десантникам і партизанам у боротьбі з танками.
Розробка викладачів
Розробкою нового знаряддя, що отримав назву ЛПП-25, зайнялися фахівці Артилерійської академії Червоної Армії ім. Дзержинського, яка з середини листопада 1941 року перебувала в евакуації в Самарканді. Частина її слухачів і викладачів була відправлена на фронт. Від них залишилися в тилу колеги отримували масу корисної інформації про німецьку зброю.
Намагаючись створити максимально легке і компактне знаряддя, конструктори зупинилися на калібрі 25 мм. Він дозволяв зробити систему досить компактною, при цьому її вага дозволив би переміщати гармату по полю бою силами розрахунку.
Для боротьби з бронетехнікою були розроблені спеціальні бронебійні снаряди калібру 25 мм, з сердечником з вольфраму. За своїми розмірами вони нагадували німецькі, використовувані в 2,8 cm s.Pz.B.41. Можливо, творці ЛПП-25 змогли ознайомитися з конструкцією німецьких боєприпасів.
Спільний проект ЛПП-25 був затверджений у травні 1942 року, до цього часу вже були готові стовбур і казенник знаряддя. Всього було побудовано два дослідних зразка, які академія отримала в січні 1943 року.
Краще, ніж у супротивника
Під час випробувань знаряддя добре показало себе: виявилося стійким при стрільбі з усіх положень, легко перекочувалось по пересіченій місцевості силами розрахунку. Бронебійний подкалиберный снаряд знаряддя важив всього 230 грамів і міг розвивати швидкість в 1720 м/с.
При діаметрі 12 мм на дистанції 100 метрів він пробивав по нормалі броню товщиною 100-105 мм, тобто міг пробити важкий німецький танк «тигр» в лоб. У разі необхідності знаряддя могло переноситись розрахунком з трьох осіб на невелику відстань.
Під час випробувань гармата показала хорошу купчастість, маневреність і маскування на полі бою. Порівняно з німецьким 2,8 cm s.Pz.B.41 радянська ЛПП-25 була набагато простіше у виробництві: обидва зразки були зібрані невеликим напівкустарним заводом № 702. У той же час серійне виробництво конічних стовбурів, як у німецької гармати, радянської промисловості освоїти так і не вдалося.
Перевершувала радянську зброю німецького конкурента і за бронепробиваемости, особливо на великій дистанції: з 400 метрів ЛПП-25 по нормалі пробивала 62,3-мм броню, а s.Pz.B.41 — лише 40-мм.
У серію ЛПП-25 так і не пішла. Достовірно невідомо, чому так сталося. До речі, документація з проектування і випробувань знаряддя ЛПП-25 лежала в архіві під грифом «цілком таємно» аж до 17 травня 2002 року.
