Зайшов в зоомагазин, де ми мишей купували. Продавець — приємна симпатична блондинка середніх років.
— Ми у вас тут мишей купували…
— Я пам’ятаю. Для кішки.
— Точно!
— Що, з’їла?
— Не, ми не дали. Миші прикольніше кішки. Добрі, веселі. І ручні.
— А що кішка, дика?
— Та не те слово.
— Так що з мишами?
— Ви нам разом з ними наповнювач продали. Він з чого зроблений?
— А що?
— Розумієте, вони його жеруть!
— Так це кукурудзяна крихта. Він їстівний.
— Аааа! Я просто думав він синтетичний. Думаю, якщо вони синтетичний наповнювач жеруть, так може їм замість води, машинного масла наливати треба?
— А ви їх годуєте?
— Так всім годуємо. Зерно там всяке, крупа. Але вони найбільше люблять ковбасу і варену яловичину.
— Ви їх що, ковбасою годуєте?! (обурено)
— А що, не можна?
— Та ви з глузду з’їхали! Ви ж їм печінку посадіть! Ви самі ту ковбасу пробували?!
— Ні, я її мишам купую! Звичайно пробував.
— Ви хоч знаєте з чого її роблять?!
— Природно. З сухожиль і туалетного паперу. Дуже смачно.
— У мене в сестри у чоловіка знайомий працював на м’ясокомбінаті, так він такооое розповідав, з чого цю ковбасу роблять…
(у кожного є знайомий, у якого є знайомий, якому один знайомий розповідав, що він працював на м’ясокомбінаті, і з чого там роблять ковбасу)
— Значить, ковбасу мишам не можна. А м’ясо?
— Ні в якому разі!
— Ну який же білок їм потрібен? Рибу?
(тут з’являється і вступає в діалог точна копія продавщиці, тільки років на двадцять молодше)
— З глузду з’їхали?! Вся риба заражена глистами!
— Може яйця?
— Там же суцільний холестерин!
— А сир?
— Ви що, не в курсі, що корів годують антибіотиками? Жодного молочного!
(тут я трохи взопрел від переживань)
— Слухайте, ну нічого не можна! А самі-то що ви їсте, якщо нічого не можна?
— Як що? Здорову їжу. Овочі, фрукти. Кашки.
— Ви серйозно?
— А що?
— Ви ці овочі-фрукти перевіряли? Там ж нічого натурального не залишилося, одна радіація, пластик, пестициди!
— Да ладно!
— Ось вам і ладно. Ви вже так про здоров’я переживаєте, купуйте прилад, він копійки коштує. Побачите, там будь-помідор фонить сильніше Чорнобиля!
— Ой, та ну вас!
(продавщиці переглядаються і злегка бліднуть)
— А кашки ці ваші? Це ж зерно. Ви в курсі взагалі, що Росія вийшла на перше місце в світі по експорту зернових?
— Так! (в голосі відчувається гордість за державу)
— І це вас ніяк не насторожує?
— А що таке?
— Самі подумайте! Щоб таких результатів досягти, скільки хімії в грунт треба вбухати? Так ви таку кашку їсте, що після неї щур в ковбасі просто мармеладка!
Коли я йшов, вони так і стояли відкривши роти і дивлячись один на одного.
Напевно, тепер помруть з голоду.
Прийшов додому, налив чаю, зробив бутерброд з ковбасою. Миші обурено заскребли по склу.
— Вам не можна! — чавкаючи набитим ротом повчально повідомив я мишам. — Ковбаса шкідлива. Жеріть свою кукурудзяну підстилку.
Миші набычились і засопели. Чорна злобно вишкірилася, а руда згорнулася в клубок, і тихенько заплакала.
— Та й чорт з вами! — сказав я. — Треба б з вас взяти розписку, що я не несу відповідальності.
Взяв шматок ковбаси, розламав навпіл, половину кинув мишам, які тут же апетитно зачавкали, другу половину кинув кішці, яка сиділа з іншого боку клітини і уважно спостерігала за мишами.
Кішка ковбасу навіть не понюхала. У присутності мишей у неї псувався апетит.
— Мишей зжерти не дам! — сказав я суворо і категорично.
Кішка пирхнула, штовхнула ногою ковбасу, і виляючи худим задом пішла в кімнату.
— Це ви голоду не вистачили! — крикнув я їй услід, вдало згадавши бабкіну приказку, коли ми в дитинстві не хотіли їсти кашу.
Потім відрізав собі особливо небезпечної ковбаси, густо полив її отруйним майонезом, і зітхнув, згадавши нещасних продавщиць із зоомагазину.
«Нічого, — подумав я, — не пропадуть. У них там великі запаси екологічно чистого котячого корму, і на крайняк — їстівний кукурудзяний наповнювач».
