Махновці мали по відношенню до горців добре зрозуміло, люту ненависть. Якщо полонений офіцер розраховував на швидку смерть, а полонені солдати Червоної або Білої армії взагалі в пропагандистських цілях зазвичай відпускалися на всі чотири сторони, то горянам це не загрожувало.
Їх зазвичай обливали гасом і спалювали, або рубали шашками на шматки… Страшні для мирного і беззбройного населення лихі джигіти раз за разом терпіли принизливі страшні поразки від махновців, несучи при цьому абсолютно жахливі втрати.
В бою під Олександрівському кінно-кулеметний полк Кожина буквально розстріляв 2 полку «тубільців», добивши інших шабельної атакою… Втрати повстанців становили не більше 40 чоловік, втрати джигітів від 1200 чоловік…
Остаточно «непереможна Дика дивізія» була добита 11 листопада у нічному бою під Екатиринославом. «Героїчні» горяни були частиною перебиті в кавалерійській рубці, частиною розбіглися, багато потонули в Дніпрі ; понад 700 осіб, включаючи «їх офіцерських благородий», потрапила в полон… Це остаточно зламало «справжніх чоловіків» і «войовничих горців»…
З мемуарів офіцера Тубільної дивізії Де Вітте: «Рани у чеченців були в більшості смертельні. Я сам бачив розрубані черепи, бачив відрубану начисто руку, плече, розрубане до 3 4 го ребра, та ін. — так могли рубати тільки добре навчені кавалерійські солдати або козаки».
Учасник махновського руху Герасименко писав:
«Найбільше дісталося кавказьким частин — чеченцям та іншим. Їх у ці місяці загинуло кілька тисяч. В кінці листопада маси чеченців категорично заявили, що вони не бажають більше воювати з Махном, самовільно покинули пости і армію Денікіна і поїхали до себе на Кавказ. Так почався загальний розпад денікінської армії.»
З мемуарів офіцера Тубільної дивізії де Вітте:
«Питома вага чеченця як воїна невеликий; по натурі він — розбійник-абрек, і притому не з сміливих: жертву собі він завжди намічає слабку і в разі перемоги над нею стає жорстокий до садизму.
В бою єдиним рушієм його є спрага грабежу, а також почуття тваринного страху перед офіцером.
Прослуживши серед чеченців та побувавши у них в домашній обстановці в аулах, я думаю, що не помилюся, стверджуючи, що всі красиві і благородні звичаї Кавказу і адаты старовини створені не ними і не для них, а, очевидно, більш культурними та обдарованими племенами.
У той же час справедливість змушує сказати, що чеченець незамінний і прекрасний, якщо, охоплений поривом, він кинутий у переслідування розлюченого ворога. В цьому випадку — горе переможеним: чеченець лізе напролом. Наполегливої ж і тривалого бою, особливо в пішому строю, вони не витримують і легко, як і всякий дикий чоловік, при найменшій невдачі піддаються паніці».
Генералу Ревишину, однак, вдалося сформувати нову Дику дивізію, але це були остаточно зломлені втратами і втечею з України джигіти… Якась дисципліна впала остаточно — залишився один примітивний грабіж — основний промисел горян із століття в століття.
Ново-стара дивізія була перекинута в Крим, називалася по-різному: то Чеченської кінної, то Кримсько-тубільної бригадою, то ще якось… Суть була одна.
Ось що пише генерал Слащев-Кримський:
«Чудові грабіжники в тилу, ці горці наліт червоних на початку лютого на Тюп-Джанкой чудово проспали, а потім настільки ж чудово розбіглися, кинувши всі шість гармат. Червоних було так мало, що висунена мною контратака їх навіть не застала, а знайшла тільки провалилися на льоду гармати. Мені особливо було шкода двох легких: замки та панорами були віднесені червоними і залишилися трупи знарядь».
На цьому і закінчилися походеньки «Дикої дивізії» справжніх горців в Білій армії…»
