Микола II і великий князь Микола Миколайович
90 років тому, 5 січня 1929 року, у Франції помер колишній головнокомандувач російської армії великий князь Микола Миколайович (1856-1929), правнук Миколи I і дядько Миколи II. Остаточно згасли надії монархістів (досить хиткі, втім) на повернення на батьківщину на чолі з велкнязем (це зручне скорочення — з радянської преси тих часів) на білому коні. Закрилася певна глава в історії російської белоэмиграции.
На цю подію жваво відгукнулася і червона преса. Ленінградська газета «Гармата» («найвеселіша газета в СРСР», як вона себе рекламувала) поміщала малюнок «З запізненням», на якому зображено прибуття велкнязя на небеса. У райських врат його чекав апостол Петро, який сварливо цікавився у новоприбулого:
***
— Що ж це ви, Миколо Миколайовичу, так нас затримали?! Без вас ми не можемо почати наради про похід на Москву!..
А в стінах раю велкнязя вже чекали родичі — цар Микола, цариця, цесаревич і «зав-раєм», коротающий час за читанням журналу «Безбожник»…
***
Втім, і до цього радянська преса не залишала велкнязя увагою.
Анекдот з журналу «Червоний перець» за 1924 рік:
***
«Людина без прізвища.
— Знаєте, велкнязя Миколи Миколайовича можна назвати «людиною майже без прізвища».
— За те, що його прізвище зазвичай не згадується?
— Ні, інша. За те, що майже всю його прізвище укокошили».
Малюнок К. Р. в тому ж журналі, вдавав великого князя в редакції паризької газети:
«Останній з Романових.
Указ государя.
— Панночка, а панночка!.. оголосіть будь ласка мене у відділі публікацій.
— Петитом або нонпареллю?
— Ні, цим… імператором.»
Карикатура Нік. Н. з журналу «Червоний перець» за 1923 на уявну реставрацію великого князя Миколи Миколайовича. «Що було б, якби…» сценки Зображені: у Росію в’їжджає цар на білому коні, працюють шибениці, офіцери буденно грабують обивателів, біля шинку валяються п’яні (в 1923 році в РРФСР ще діяв «сухий закон»), і все це благоліпність, звичайно, овевают кадилами попи з корогвами…
Фрагмент карикатури: буржуазна публіка самосудом розправляється над «червоним», погромники викидають з вікна «кравця Зільбермана»
Фейлетон «Записки божевільного. Із щоденника великого князя» (з журналу «Крокодил», 1922 рік, №16). Нижче наводиться повний текст фейлетону:
***
«Б. великий князь Микола Миколайович підтверджує свою готовність стати на чолі російського національного руху, якщо його покличе весь російський народ.
8 жовтня.
У мене не можуть вийти з голови російські справи. Як же це може бути, щоб якісь робочі управляли державою, а я, як-не — двоюрідний дядько… Не дозволять цього. І, по-перше, Англія не дозволить… І при тому справи політичні всієї Європи… І німецький імператор, і турецький султан, і [прем’єр-міністр Франції] Пуанкаре… Більшою частиною лежав на ліжку і становив всемилостивейший маніфест.
Рік 2000-го квітня 43 числа.
Сьогоднішній день є день найбільшого свята. У Росії є імператор. Цей імператор — я! Спочатку я пояснив Мілюкову, хто я такий. Він ледь не помер від страху — пам’ятає негідник, що він зробив у лютому 17-го року! Я, однак, сказав йому кілька милостивих слів і що я зовсім не серджуся, що він погано чистить мої чоботи…
Мартобря 86 числа між днем і вночі.
Пішов з візитом до Пуанкаре. Що він за міністре! Пробка, а не міністр. Він ніяк не міг зрозуміти, що перед ним російський імператор і не дав жодного сантима! Він мені сказав, що я повинен їхати в Росію, якщо я російський імператор… Я розумію, до чого він хилить… Тільки я не поїду, поки не прибуде депутація… Кажуть, що чека скасована, але я все-таки не хочу розділити долю свого племінника…
Знаю я, що цю бестію Пуанкаре водить за ніс англієць. Англичание великий політик. Він завжди юлит. Це вже відомо, що якщо Англія нюхає тютюн, то Франція чхає. До Керзона я не пішов!
Числа не пам’ятаю. Місяця теж не було. Було чорт знає що!
Дивує повільність депутатів. Які причини могли їх зупинити? Я чекаю їх з години на годину.
Февруарий тридцятий.
Зараз з’явилися депутати і я разом з ними сів у карету через півгодини… Але потім виявилося, що це англійська інтрига… Куди я потрапив…
(рукопис переривається).
В одному з міст Європи досі проживає людина, що називає себе російським імператором. Він пише маніфести, служить молебні, отримує привітальні телеграми на день народження, іменини і т. д. Такий же, як він, хворобою заражена велика кількість осіб, колишніх колись російськими підданими: епідемія виражається по-різному — хто уявляє себе міністром, хто головнокомандувачем, і т. д.
На питання, чому ж вони не в Росії, — вони відповідають:
— Ще не приїхала депутація!».
***
Невелика післямова. На щастя, коли в 90-ті роки «депутація приїхала» і Росія докотилася до того, щоб відновити монархію, всі великі князі та інші «законні спадкоємці» вже відправилися на небеса. Ті ж, хто залишалися, не вселяли довіри своїми «легітимними правами» на царський трон. Так і залишилася російська еліта без «законного царя», а потомство Романових — без довгоочікуваного престолу…
Дякую
