Як і обіцяв, після Юр’єва монастиря ми відправимося з вами прямо в музей дерев’яного зодчества Вітославліци. Я дуже люблю подібні музеї. Насправді це жива історія, причому споконвічна. На Русі здавна будували з дерева, і навіть коли з’явилася традиція будувати кам’яні будинки, все одно більшість споруд були з дерева. У селах же аж до XX століття продовжували будувати з дерева. У подібних музеях під відкритим небом якраз представлені споруди, знайдені в селах і зібрані разом, для того, щоб зберегти ці дерев’яні шедеври. І це здорово, адже можна приїхати і подивитися на все це в живу. Ще мене тішить, що тут же можна побачити не тільки будиночки зовні, але і заглянути всередину і подивитися, як жили люди тоді.
Від монастиря до Витославлиц кілька хвилин ходьби. Йдеш по дорозі, а ліс навколо, як у класичних казках. Подивіться, справжній дрімучий ліс.
Тут, одразу на самому початку треба сказати, що якщо ви зберетеся відвідати музей, то подивіться на його сайті, закінчилася реконструкція. Так так так… Коли ми приїхали туди в кінці літа, ми сильно здивувалися тому, що там щосили йде реконструкція. Так як ми приїхали з Москви, ми це все проходили. Найбільше атмосфера була схожа на те, що відбувалося на ВДНГ минулим і позаминулим літом. Тобто колом будівельна техніка, пил, шум і половина об’єктів закрита на реконструкцію. Але щось все ж можна подивитися тут. Об’єктивно, в музеї можна подивитися менше половини експонатів, причому ціна вхідного квитка залишилася незмінною. Це якась жесть.
Але давайте не будемо про сумне. прекрасна погода і прекрасні будиночки, сьогодні про це. У цьому музеї ми вдруге, в 2012 році взимку ми приїжджали сюди в новорічні канікули. Взимку тут було просто розкішно, все засипано снігом, нікого народу, а під вечір виглянуло сонце і сніг забарвився золотими відблисками. Фантастична картинка. Тоді нам тут дуже сподобалося, і хотілося повернутися влітку. І ось, ми повернулися.
Основа експозиції — селянські будиночки. Вони всі дуже колоритні. Цікаво, що всі дерев’яні споруди не пофарбовані, все природного кольору.
Будинок для сім’ї з села — це не тільки місце для житла, тут же жила скотина, тут же зберігалися запаси.
Взагалі, якби не будівництво, якщо б не снують туди сюди вантажівки, то тут досить мило. Ось перед нами наприклад каплиця XVIII з Маловішерського району.
Об’єкт на реставрації.
А от церква, які трохи підновили. Нові елементи видно неозброєним поглядом, вони світлі.
Цікава справа. Мене завжди займав таке питання. Всі хати прибули з різних сіл, і на табличці вказано ім’я і прізвище власника. Що з ним сталося? Як взагалі відбувався процес передачі хати в музей?
Дуже вражають різьблені наличники і віконниці. А ще мене тут порадували гачки, якими знизу фіксуються у відкритому положенні віконниці. Погляньте як цікаво.
Цікава тут і огорожа музейного комплексу.
Ще забавно досліджувати різні господарські споруди. Нам, міським жителям, призначення багатьох будівель абсолютно незрозуміло. Тому ми читаємо таблички.
Эээээ… За назвою зрозуміліше не стало, але зате є невеличка довідка.
Милі дерев’яні детальки.
Як я вже говорив, головна родзинка подібних музеїв під відкритим небом, це можливість зазирнути всередину будиночків. Заглянемо в одну з хат. Тут обстановка щодо сучасна.
Трохи різьблених наличників.
І ще одна хата. Тут інтер’єр більш колоритний. Замість шафи — скриня з.. не знаю з чим. У червоному кутку висить ікона. Це житлова кімната. За мною піч, на якій є лежанка.
А ось як виглядають «підсобні приміщення»
Так так, а тут місце для валяння валенков.
Ніяких телевізорів, інтернетів… патефонів і навіть книг. Якщо влітку, навесні і восени селяни постійно зайняті на сільськогосподарських роботах, то взимку можна зайнятися рукоділлям.
А це чесалка для вовни.
І ще одна машинка. Зверніть увагу, що тут досить холодно, так як ніякого утеплення тут немає. Дах від опадів захищена дранкою.
Реставратори за роботою.
За високим за парканом видно ще одна церква, яку підновили.
Навіть громовідводи зробили.
Природно тут можна придбати різні сувеніри. Причому продавці теж дуже колоритні. Це дуже здорово, додає автентичності.
Детальки.
Колоритне місце. Через рік, коли все тут закінчать… треба будить сюди ще заїхати.
Ще трохи виробів.
Які милі дерев’яні розписні котики і конячки.
Красиво. Зараз так не заморочуються при декоруванні дерев’яних будиночків.
Швидше за все дах тут теж перекриють у рамках реновації реконструкції. Так що, зараз можна зберегти в пам’яті, як воно було в оригіналі. Хоча я не знаю, чи проводили раніше тут реставрацію? Може це все зовсім не оригінал.
Атмосферно.
Тут проходять екскурсії, ми проходячи повз трохи послухали, тітонька дуже захоплююче розповідала. Рекомендую.
Мабуть самий красивий і ошатний будиночок тут.
Ну краса ж.
І хоча православ’я у нас в країні вже тисячу років… але в декорі будинків досі присутні язичницькі символи. Майже скрізь на наличниках або інших різьблених елементах присутній символ сонця в тому чи іншому вигляді.
І якщо в західній частині музею ще більш-менш, то в східній все досить сумно.
Тут мабуть буде собянинская плитка мережа пішохідних доріжок.
Шкода фото не передає звук. Кругом звук від будівельної техніки, який руйнує всю атмосферу.
Але все одно можна наловити симпатичних картинок. Берізки і дерев’яний купол церкви, що може бути красивіше.
Пффф, така табличка ніс не зупинить.
І завершуючи, кілька атмосферних фоток.
Конячки.
Які гарні з зачіскою гривами.
Загалом музей дуже хороший, але не зараз. Як тільки тут все закінчать, я всім настійно рекомендую сюди з’їздити. Особливо влітку або взимку.
І на цьому все.