Знайшла на вулиці кота. Викидала сміття і не змогла пройти повз цього Василя. Принесла додому, відмила, відчистила. Перший місяць Василь придивлявся, приживався, вивчав свої нові володіння.
Нарешті, звик до постійного наявності їжі в мисці, що спати можна, де хочеш, і скрізь тепло і сухо! Але виявляється, кіт не вірив у звалилося на нього щастя і у всьому шукав підступ. Запросила подругу, котом вирішила похвалитися.
Василь окинув недобрим поглядом гостю, вирішив, раптом вона його місце займе, а після цивілізації до смітнику звикати знову не хотілося. Поки ми спілкувалися, Вася зник. Ось зовсім. Його не було ні в одному кутку, ні у ванні, ні під диванами. Я вже почала думати, що кіт взяв ключі й пішов. Вирішили почекати, ну не буде ж вічно ховатися. І не дочекалися, стали знову шукати.
По третьому колу обійшли всю квартиру, ніде нема, пропав! Не знаю, що мене спонукало, але заглянула за диван. А там!!! Між стіною і диваном, вчепившись кігтями всіх чотирьох лап диван, вертикально висів кіт! Не знаю, скільки часу він так провисів, але дуже не хотів, щоб його діставали.
Нарешті, кота витягли, взяла його на руки, обняла. Василь так злякався, що його викинуть, що притиснувся до мене на весь зріст, сховав свою голову під мій підборіддя. Через якийсь час кіт прийшов у себе. Більше таке не повторювалося, Василь став мені вірити.
