Заєць, якого боялися вовки

0
97


Ім’я Василя Зайцева нерозривно пов’язане з обороною Сталінграда та історією снайперської справи, в якому радянські фахівці по праву вважалися кращими з кращих
Оцінки загального бойового рахунку Зайцева різняться – його результат становить від 242 до більш ніж 300 вбитих ворогів (у тому числі, 11 снайперів), а учні легендарного снайпера знищили понад 6000 солдатів і офіцерів противника.

Ім’я В. Р. Зайцева в пантеоні героїв Національного музею ВВВ (Київ)
Кадр з фільму «Легендарний снайпер»
Ми вирішили розповісти історію В. Р. Зайцева, цього героїчного людини.

Народжений з зубами
Почалася вона на Уралі, в хатинці лісника Оленівської сільради Agapovskogo району Південно-Уральської (нині – Челябінській області. Тут 23 березня 1915 року в селянській родині народився майбутній снайпер. На другий день після народження Васі мати виявила у нього два зуба – за уральським повір’ями це було поганою прикметою, що означала, що хлопчикові уготовано долею бути розірваним лісовими звірами.
Зайцеви були потомственим промисловиками, що жили полюванням. Василь з малих років став улюбленцем діда Андрія, досвідченого мисливця. Хлопчикові було близько десяти років, коли дід змайстрував і подарував йому справжній мисливський лук, який став першим зброєю майбутнього снайпера. Змалку Вася Зайцев освоював непросту науку тайгового промислу, вчився розпізнавати сліди тварин, їх лежання і поноси. А коли онук зміг непоміченим підкрастися до дикого козла і заарканити його, дід на радощах подарував йому «берданку» двадцятого калібру – для дванадцятирічного хлопчика кращого подарунка не можна було і придумати. Зброя дід вручав урочисто, в присутності всієї родини – бабусі, батьків Васі, його сестри і брата. Батько, згадавши службу в 8-ї гвардійської імператорської армії під керівництвом генерала Брусилова, сказав синові: «Расходуй патрони економно, вчися стріляти без промаху. Це вміння може стати в нагоді не тільки на полюванні за четырехногими…». Ці слова виявилися пророчими.
Минав час, Василь навчився самостійно добувати вовків, козлов і зайців, влучно бити білку в око. Але країні потрібні були робочі, і в 1931 році шістнадцятирічний хлопчина пішов на роботу в Магнітогорськ, де розгорнулося будівництво найбільшого в країні металургійного комбінату. Тут він закінчив вечірню семирічку робочої молоді та курси бухгалтерів, після чого став працювати бухгалтером. Одночасно з цим Зайцев відвідував стрілецькі курси – країна готувалася до нової світової війни, яку всі вважали неминучою, тому серед юнаків були дуже популярними аероклуби, парашутні і стрілецькі гуртки.
Флотський бухгалтер в приволзьких степах
Взимку 1937 року Василя Зайцева призвали в армію і відправили до Владивостока, де він став моряком Тихоокеанського флоту. Так як грамотних людей в той час не вистачало, його зарахували писарем артилерійського відділення. Хлопцеві, який хотів освоїти справжню військову спеціальність, таке положення речей не подобалося. Він спеціально псував свій почерк, робив у документах граматичні помилки, однак це не допомагало. Зневірившись, Василь написав в одному з документів нецензурне слово замість назви якоїсь артилерійської комплектуючої. Його безпосередній начальник і однофамілець лейтенант Дмитро Зайцев не перевірив цей документ і відправив його далі, довіряючи своєму підлеглому. Однак ефект виявився абсолютно протилежним тому, який чекав Василь – його начальника перевели в іншу частину з пониженням у званні, а самого винуватця відправили з Владивостока в бухту Преображення… рахівником. Незабаром Зайцев дослужився до начальника фінансової частини бухти і отримав звання старшини 1-ї статті, проте його це мало тішило.
Влітку 1941 року почалася війна, яка круто змінила долю тихоокеанського моряка. Він писав рапорт за рапортом з проханнями про відправку на фронт, і влітку 1942 року його разом з ще кількома тисячами моряків зарахували до команди морських піхотинців. Добровольців повантажили в теплушки і відправили на Урал – тут, у містечку Красноуфімськ Свердловської області, моряків, не переодягаючи, зарахували до складу 284-ї стрілецької дивізії (далі – СД). Зайцева з-за його бухгалтерської спеціальності довго не хотіли брати ні в яке бойовий підрозділ, але в кінці кінців зарахували зв’язковим кулеметної роти у другий батальйон 1047-го полку.

Червонофлотець В. Р. Зайців
Кадр з фільму «Легендарний снайпер»
Незабаром дивізію відправили під Сталінград, де німецько-радянське протистояння досягло свого апогею. Вже на під’їзді до станції призначення на лівому березі Волги бійці відчули подих війни – залізничний міст перед ними зруйнувала ворожа авіація та дивізії довелося просуватися далі в пішому строю. Над Сталінградом, який добре проглядався з лівого берега річки, горіло огнище і стояли багряні хмари. Вдень, коли батальйони розташувалися для відпочинку, над містом кружляють німецькі літаки. Солдати були ошелешені відкрилися перед ними видовищем, але командири не дали їм сидіти без справи. Моряків почали навчати премудростям рукопашного бою з гвинтівкою, кинджалом або саперною лопаткою в руках. Чорну форму змусили зняти, замінивши її гимнастерками, обмотками і солдатськими черевиками (моряки залишили на собі лише тільники, які на флоті любовно називають «морськими душами»).
Переправа
Після трьох діб підготовки до вуличних боїв дивізію завантажили в машини і відправили до Волги. Тут у прибережних укриттях накопичувався перед переправою особовий склад, озброєння і обози, які очікували на прибуття річкових суден. Дивізії, в якій служив Василь Зайцев, треба було форсувати річку навпроти нафтоналивний бази – величезні силуети сталевих баків вгадувалися сталінградської ночі, освітленої пожежами і трасуючими кулями.
Нарешті до берега підійшов катер, буксировавший діряву, пробиту в безлічі місць баржу. Частина солдатів зайнялася навантаженням батальйонного майна, а недавні моряки почали на швидку руку конопатити пробоїни в баржі дерев’яними затичками і клоччям. Незабаром батальйон підготувався до переправи, а крім баржі і катери вдалося роздобути човни і шлюпки, на весла яких сіли досвідчені моряки. До човнів прикріпили мотузки з прив’язаним до них дошками і бочками, за які вчепилися автоматники, яким не вистачило місця на баржі і в шлюпках. Незабаром ця імпровізована флотилія відчалила й вирушила до протилежного берега, де, не припиняючись ні на мить, кипів нічний бій.
284-я СД полковника Н. Ф. Батюка переправлялася в Сталінград в критичні дні його оборони. Підрозділи вермахту тіснили поріділі дивізії 62-ї армії в. І. Чуйкова: 14 вересня німці вийшли до вокзалу, а в районі Купоросного (південна околиця міста) – до Волги, відрізавши 64-ю армію від основних сил, які обороняли місто. Як раз в цей час німецькі батальйони зайняли висоту 102,0, відому всьому світу як Мамаєв курган. У ніч на 15-я вересня 13-а гвардійська стрілецька дивізія (далі – ГвСД) А. В. Родимцева почала переправлятися в Сталінград. Їй вдалося відбити Мамаїв курган і вокзал, але німці знову посилили натиск. До 27 вересня вокзал встиг перейти з рук в руки тринадцять разів.
Хоча 1047-й полк переправлявся через Волгу в самий розпал цих подій, ні одна бомба або снаряд не потривожили водної гладі – німці просто не помітили переправлявшихся. Солдати і моряки без втрат висадилися на правому березі і встигли роз’їхатися, ховаючись від можливого обстрілу під високим урвищем. Почало світати, і тут німецькі спостерігачі помітили скупчення радянських військ. Прибережний пісок почав вздыбливаться від розривів мін і бомб. «Катюші» з лівого берега підтримали полк вогнем, і він пішов в атаку.
Люди, гарячі боєм
Німецькі автоматники засіли за баками з нафтопродуктами. Командир роти, в якій служив Зайцев, старший лейтенант Василь Большешапов, повів своїх солдатів в атаку, щоб вибити їх звідти, але ліворуч від Довгого яру, по якому німці вийшли до самої річки, застрочив кулемет, змусив роту залягти. За наказом командира Зайцев підповз до ворожого кулеметного розрахунку і закидав його гранатами. Рота знову піднялася і кинулася вперед. Побачивши радянських солдатів серед баків з бензином, німецькі мінометники відкрили по них вогонь, підоспілі пікірувальники Ju-87 почали бомбити територію нафтобази. Запалала пожежа – здавалося, що ще трохи, і солдати згорять в його вогні.
Але, незважаючи ні на що, командири вели своїх бійців далі. Недавні моряки зривали з себе гарячі шинелі і гімнастерки, і в гущі бою тут і там замиготіли смугасті сорочки. Відомо, що до того часу німці вже добре знали, що таке морська піхота, і панічно її боялися (на той момент, поряд з прикордонниками та іншими військами НКВС, морські піхотинці були найбільш боєздатними підрозділами Червоної армії). Морські піхотинці не відступали без наказу і атакували ворога настільки люто, що він, як правило, відступав. Ось і зараз, побачивши, як на них з бурхливого полум’я вискакують обгорілі солдати і моряки, німці не витримали натиску і побігли. Завдяки паніці, яка виникла в лавах ворогів, радянським стрільцям вдалося вибити їх з приватної забудови, які прилягали до нафтобазі з заходу. Полураздетому Василю хтось із товаришів дав плащ-намет, щоб той хоч якось зігрівся. Взявши штурмом контору метизного заводу, дивізія почала сідати, і, як тоді говорили, увійшла в ліктьову зв’язок з кулеметною ротою 13-й ГвСД. Тривали бої за заводські цехи і територію, але ворог був в черговий раз відкинутий від Волги.
Під час затишшя Зайцеву вдалося знайти свій обгорілий тельник і привести в порядок зброю. Між тим, бій за північні промислові райони міста було в самому розпалі. Горіли СТЗ та завод «Червоний Жовтень», від бомбардувань і обстрілів дибки вставала земля на північних схилах Мамаєва кургану. На південній околиці цієї висоти вогонь німецьких батарей був набагато слабшим, і 284-я СД, скориставшись цим, захопила частину цехів метизного заводу. Завдяки Зайцеву радянським бійцям вдалося виявити лаз в токарний цех, де скупчилося 65 німців. Рота Большешапова відвернула увагу ворожих солдатів, а потім, закидавши гранатами, розстріляла їх в спину (ні один німець живим з цеху не пішов). В результаті в руках німців зліва від кургану залишилися тільки трансформаторна підстанція метизного заводу, частина котельні та асфальтобетонний завод. Так закінчився перший бойовий день Василя Зайцева.
За Волгою для них землі не було
Всю наступну тиждень бої за метизний завод не припинялися – атакуючи по п’ять-шість разів на день, солдати вермахту займали частину цехів та приміщень. Однак німці боялися нічних боїв, і, як правило, саме вночі їх відкидали із зайнятих позицій. В один з останніх днів вересня сплячого Василя Зайцева завалило в результаті попадання в бліндаж, розташування якого німці засікли з захопленої ними напередодні вершини Мамаєва кургану. Зайцев прийшов в себе серед загиблих товаришів, завалений колодами і землею. Йому вдалося самостійно прокопати лаз назовні. Вибравшись назовні, боєць побачив, що настала ніч, німці в черговий раз відбили будинок заводської контори, два кулемети ведуть звідти вогонь у бік селища, а він сам перебуває у них за спиною. В розбитому бліндажі Зайцев відшукав гранати, закидав ними кулемети та допомагав своїм товаришам відбити контору назад.

Ділянка оборони Сталінграда, на якому бився В. Р. Зайців
Під час наступних боїв Зайцев мав можливість спостерігати ефективну «роботу» снайпера Галифана Абзалова і захотів опанувати цю військову спеціальність – благо, він уже мав досить серйозні снайперські навички. Зайцев підібрав собі трьохлінійку з хорошим стовбуром, пристрелял її і став ходити на вільне полювання за німецькими водоносами в яр Довгий. Рахунок вбитих ворогів він вів, роблячи зарубки на прикладі гвинтівки.
7 жовтня Зайцев був поранений в м’якоть ноги. Він і матрос Михайло Масаїв пробралися по каналізаційній трубі до будівлі котельні заводу, в якому оборонялися п’ять радянських автоматників і кулеметник, що потрапили в оточення. Звідти двоє бійців доповзли до перекинутого маневрового паровоза, прикриваючись яким, змогли гранатами вивести з ладу ворожу гармату з бойовим розрахунком (пробираючись до неї, Зайців і встиг отримати кулю). Своє поранення снайпер без відповіді не залишив – прикриваючи Масаева, двома пострілами він уклав двох німців.
16 жовтня Василь Зайцев першим з свого полку отримав свою першу бойову нагороду – медаль «За відвагу». У відповідь на заклик вручавшего медаль генерала Чуйкова тримати Сталінград до останнього Зайцев вимовив фразу, яка висічена в камені на Мамаєвому кургані: «Відступати нікуди, за Волгою для нас землі немає!» Ці слова запам’яталися і Чуйкову, та був присутнім на нагородженні помічнику начальника головного політичного управління армії по комсомолу В. М. Видюкову. З легкої руки останнього вони потрапили в армійську газету, а незабаром фразу підхопили центральні видання країни, і вона стала крилатою.
Тим часом, обстановка в Сталінграді загострювалася з кожним днем. Потіснивши бійців 62-ї армії в районі СТЗ та заводу «Червоний Жовтень», 16 жовтня німці почали масований наступ в районі метизного заводу і м’ясокомбінату, що обороняла 284-я СД. Атаку передувала потужна бомбардування – протягом години три «дев’ятки» німецьких бомбардувальників чотири рази відбомбилися по позиціях дивізії. Потім був шквальний минометно-артилерійський обстріл. Але так як до того часу дивізія сильно поріділа (в ротах залишалося не більше ніж по двадцять осіб), загальні втрати від німецьких бомб і снарядів були невеликі.
Першу атаку радянські солдати відбили вогнем кулеметів, другу – з допомогою гранат і автоматів. Під час наступних атак в інструментальному цеху німецький гренадер встромив Зайцеву в спину плоский штик своєї гвинтівки. Пізніше хірурги пояснили Василеві Григоровичу, як сильно йому пощастило – в момент удару його серце стислося, і багнет пройшов нижче. Втратив свідомість Зайцева санітари доставили на командний пункт батальйону, де збирали ранених, а вже через кілька годин боєць знову був на ногах. У медсанбаті Зайцев навіть не сказав про своє поранення, і його виявили випадково – коли боєць знімав штани, щоб йому змінили пов’язку на нозі, з-під гімнастерки проступила кров. З пов’язками на ногах і грудях снайпер повернувся в стрій і в той же день перебив з гвинтівки розрахунок німецького станкового кулемета. Вночі залишки батальйону вибили німців з такою працею зайнятих ними позицій.
В боях за Мамаєв курган
Протягом ще п’яти днів німці марно намагалися просунутися далі, і 21 жовтня, зрештою, залишили свої спроби. В цей день Василю Зайцеву вручили його першу снайперську гвинтівку. Разом із зброєю він отримав від командування і першу «снайперську» завдання – організувати боротьбу з «кочівними» кулеметами противника. Для протидії атакам радянських штурмових підрозділів німці створили рухливі групи, що складалися з кількох ручних кулеметів кожна. Всього десять-двадцять чоловік, озброєних цим смертоносним зброєю, могли зірвати наступ цілої роти, а то й батальйону. Зайцеву наказали підготувати снайперську групу з найвлучніших стрільців полку, здатну ефективно прикривати дії штурмових підрозділів.

Командувач 62-ю армією в. І. Чуйков (ліворуч) і член військової ради К. А. Гуров розглядають гвинтівку В. Р. Зайцева
Почалися відбір кандидатів і розробка прийомів, які незабаром стали класикою світового снайпінгу. Ворожих солдатів намагалися вражати в обличчя, а не зі спини, щоб їх зброю та інструменти залишалися на бруствері, а потягнувся за ними німець чи румун ставав другою жертвою снайпера. Більше двох пострілів підряд з однієї позиції, як би добре вона не була замаскована, радянські снайпери не робили. Крім того, вони намагалися не вести вогонь на заході дня, коли клонившееся до обрію сонце могло відбитися в оптиці і відблиском видати снайпера. Зате ранкове сонце рясно высвечивало біноклі німецьких командирів, коректувальників і приціли снайперів, і тут радянські стрілки били без промаху. У ті дні радянські снайпери почали майструвати з підручних засобів опудала, одягаючи їх у форму бійців Червоної армії. Ці муляжі грали подвійну роль, створюючи видимість, що бійців у траншеях набагато більше, ніж насправді, і провокуючи вогонь противника. Незабаром кількість снайперів в групі Зайцева збільшилася до семи осіб, а в полку їх дотепно прозвали «зайчатами». Снайпери на це прізвисько не ображалися, а вся 62-а армія знала, що німцям від них доводиться несолодко.
24 жовтня групу Зайцева, включаючи його самого, перекинули на ділянку оборони сусіднього полку на східному схилі Мамаєва кургану. Ситуація тут склалася важка – за день до цього загинув командир роти бронебойщиков, а всього підрозділу в живих залишилося лише двоє солдатів. Протягом чотирьох днів, без підвозу боєприпасів, їжі і води жменька бійців утримувала ділянку фронту, який раніше обороняла ціла рота. Німці, користуючись чисельною перевагою, з трьох сторін наблизилися до позиціях групи Зайцева, але та отримала наказ не відступати і не відступала. Червонофлотець Олександр Грязєв успішно зривав атаки ворога влучними кидками та ручних протитанкових гранат, а інші снайпери точним вогнем перекрили німцям доступ до джерела, який бив поблизу і стекавшему в яр Довгий. Атаки німців червоноармійці відбивали вогнем автоматів і кулеметів, а снайперські гвинтівки в цей час зберігалися в траншеях, дбайливо закутані в плащ-намети. На четвертий день, коли спрага стала нестерпною, бійці пристосувалися збирати пляшки убитих німців, що лежали перед траншеями (у них добувались і продукти, а також тютюн). Незабаром до снайперам прибуло підкріплення – солдати, надіслані на найнебезпечнішу ділянку в покарання за боягузтво або недбалість. Командував ними лейтенант, розжалуваний за пияцтво, який передав Зайцеву наказ командування відходити в тил. Однак Василь та інші стрілки попросили лише день відпочинку прямо на передовій, бажаючи помститися німецького снайпера, напередодні вбив Олександра Ґрязєва.

Сталінград, Мамаєв курган. На передньому плані – Renault UE Chenillette (легкий французький бронетранспортер, який стояв на озброєнні вермахту). За ним на задньому плані – підірвані баки нафтобази. Правіше – корпусу метизного заводу і м’ясокомбінату
Після добового відпочинку Зайцев з’ясував у пораненого в рот солдата місце поранення і зрозумів, що там і повинен перебувати німецький снайпер. Однак тривале спостереження в перископи так і не допомогло знайти «лежання фріца». У роздумах Зайцев почав перераховувати артилерійські гільзи, що валялися перед ворожими траншеями, і виявив, що в однієї з них відсутній дно. Зайцев піднявся трохи вище, щоб краще розгледіти її, але, побачивши всередині гільзи спалах пострілу, тут же впав на дно траншеї, і розривна куля потрапила в протилежну від бруствера стінку окопу. Противник вів вогонь через гільзу, використовуючи її як полум’ягасника.
Вночі група Зайцева підготувала засідку. Вранці, відшукавши на полі бою гільзу без дна, снайпери вирахували місце можливої лежання ворога і викликали вогонь на ляльку, одягнену червоноармійцем. Німець точно поклав свою кулю в голову муляжу, але поки він перезаряджав рушницю, Зайців убив його точним попаданням в голову.
Там же, на Мамаєвому кургані, Зайцев розробив прийом снайперської роботи відразу трьома парами. Йому вдалося знайти ділянку в німецькій обороні, який прострілювався з підготовленої засідки. Трьом парам «зайченят», очолюваним самим Зайцевим, вдалося залпом укласти відразу трьох німецьких офіцерів і снайпера, який прибув на цю ділянку фронту для боротьби з радянськими стрілками. Потім, перечекавши тривалий минометно-артилерійський обстріл і бомбардування, група перебила орудийную прислугу ворожої батареї.

Василь Зайцев у зимовому камуфляжі
На «Червоному Жовтні»
Наступним ділянкою оборони Сталінграда, куди перекинули Зайцева і його групу, став завод «Червоний Жовтень». Василь разом зі своїм напарником вистежив німецького снайпера, напередодні важко поранив замкомбата і вбив трьох солдатів. Німцеві вдалося вогнем притиснути Зайцева до землі так, що той, лежачи на спині, не міг поворухнутися. Становище здавалося безвихідним, але тут снайперу в голову прийшла ідея. Він крикнув своєму напарнику: «Візьми уламок дзеркала і направ «зайчика» йому в очі!» Напарник засліпив супротивника, і Зайцеву вдалося вискочити з вогняної пастки, поклавши на своє місце переодягнену ляльку. Тепер йому хотілося гідно відповісти досвідченому ворогові – благо, той був упевнений, що вбив радянського снайпера. Василь і його напарник обрали позицію таким чином, щоб голова німця була видна в просвіт між колесами вагона, під яким він ховався. Снайпери дочекалися, коли їх противник залишить свою лежанку і піде на відпочинок в тил. По дорозі той заговорив з кимось із своїх знайомих солдатів, і їх обох вбили два постріли.
Наступним завданням, яку отримав Зайцев, була боротьба з німецькими снайперами, паралізувати роботу артилерійського спостережного пункту, розташованого у фундаменті величезною заводської труби, розташованої на території заводу. За час облоги міста німці витратили тисячі боєприпасів, щоб придушити його, але так і не змогли впоратися з цим завданням. Тепер вони змінили тактику, пославши в цей район групу снайперів, яка знищувала коректувальників і розбивала оптику. Три групи «зайченят» вибрали вдалі позиції, з яких можна було на велику глибину переглядати територію, зайняту противником. Протягом наступного дня група зробила близько півсотні пострілів, працюючи тільки за снайперам і кулеметникам. В результаті їх ефективної стрільби вже ввечері артилерійський спостерігач зміг спокійно піднятися на трубу і скорегувати вогонь батарей, розташованих на лівому березі Волги. Повноцінна робота артилерії в північному секторі оборони Сталінграда була налагоджена.

Гвинтівка В. Р. Зайцева в експозиції Волгоградського музею оборони Сталінграда
У наступні дні Зайцев отримав ще два осколкових поранення (в плече і лікоть), знову не покинувши позицій, однак невдача спіткала його з іншого боку. Один з «зайченят» був схоплений німцями, однак Зайцев та його товариші вирахували шлях відходу противника, влаштувавши там засідку. Їм вдалося не тільки звільнити свого друга, але і захопити «язика». Однак дотягнути німця до своїх снайперів не вийшло – на зворотному шляху вони потрапили під кулеметний вогонь, і однією з перших черг полоненому рознесло голову. Довести начальству, що це була випадковість, Зайцеву не вдалося – його усунули від командування групою і «заслали» на Мамаїв курган.
У «заслання» на старому місці
На «новому-старому місці» Зайців без діла не залишився. У перший же день йому показали місце, де, за припущеннями червоноармійців, заліг німецький снайпер. Бійці не помилилися – на очах у Зайцева зв’язковий командира батальйону, підняв руку, був поранений в зап’ясті розривною кулею. Супротивником виявився спритний стрілець, здатний вражати цілі навскидку. Незабаром Зайцев виявив його позицію за бронещитком вкопанного в землю кулемета «Максим» (німець вів вогонь через отвір, призначене для ствола кулемета). Зайцев дочекався моменту, коли пунктуальні німці доставили своєму стрілку обід, і застрелив ворога, ледь той закинув голову, щоб допити каву.

Легендарний снайпер 284-ї стрілецької дивізії Василь Григорович Зайцев та його учні вирушають в засідку. Грудень 1942 року
На наступний день Зайцева другий раз завалило в бліндажі, який обороняли Мамаєв курган солдати прозвали «кривавим» за кількість людей, загиблих в ньому. Коли Василь і його напарник прийшли в себе і откопались, вони виявили, що в траншеї прямо перед ними сидять німецький офіцер, кулеметник і ще кілька солдатів, а основні ворожі сили атакують радянські позиції на східному схилі кургану. Перебивши гранатами і автоматними чергами тих, хто знаходився в траншеї, Зайців з напарником відкрили вогонь у спину атакували німців. Зайців убив офіцера і почав знищувати автоматників, а його помічник спустошив диск свого ППШ, після чого встав за трофейний станковий кулемет. Затиснуті між двох вогнів німці заметушилися, але тікати їм було нікуди. Завдяки діям всього двох бійців третій батальйон 1047-го полку швидко відновив лінію оборони на Мамаєвому кургані. В цьому бою Василь Зайцев отримав важку контузію.
Незабаром прославленого стрілка «реабілітували» і повернули до справи підготовки нових снайперських кадрів. 4 грудня 1942 року Зайцева нагородили орденом Червоного Прапора за 110 підтверджених перемог і 11 підготовлених снайперів.

Фото В. Р. Зайцева, зроблене після вручення йому першого ордена Червоного Прапора
Легендарний поєдинок
Незабаром в смузі оборони 284-ї СД розвідники здобули «мови», який повідомив про те, що в Сталінград з Німеччини прибув начальник берлінської школи снайперів майор Кенингс, якому наказано особисто знищити Василя Зайцева. Крім того, німецький офіцер хотів на практиці ознайомитися з радянським досвідом використання снайперських груп в контрснайперской роботі. Генерал Чуйков так згадував про свою розмову з цим полоненим:
«Коли закінчувався допит, (полонений) німець сказав, що з Берліна прибув керівник школи снайперів майор фон Кенингс, в свій час особистий охоронець фюрера. Він буде керувати (фронтовий) школою снайперів. Але головне – він отримав особливе завдання. Знищити Зайцева!
– Звідки ви, гауптман, знаєте це прізвище?
– Не тільки прізвище, але й ваші методи, пане генерал. Ви дуже докладно описуєте їх у своїх листівках. Дуже цінний досвід, – не без єхидства закінчив німець».
Про прибуття в Сталінград настільки важливого «гостя» командир 284-ї СД полковник Батюк повідомив Зайцеву особисто. У той час пропагандистської розголосу назріваючого снайперського поєдинку приділялося багато уваги як за одну, так і по інший бік фронту, тому радянському снайперу відкрито наказали знищити ворога, щоб деморалізувати всю німецьку снайперську школу.
Довго чекати звісток про новоприбывшем асі не довелося – незабаром він розбив приціл одному з снайперів 284-ї СД, а другого поранив. Зайцев зі своїм помічником негайно висунувся на цю ділянку передовій. Довгий спостереження за переднім краєм результату не дало, однак незабаром стрілки помітили каску, якій помічник німецького майора не зовсім вдало намагався імітувати переміщення солдата по траншеї. Це говорило про те, що противник знаходиться десь поруч.

Снайпер Василь Зайцев пояснює новачкам майбутню завдання
У марних спостереженнях пройшов перший, а потім і другий день. На третю добу Зайцева на позиції провідав політрук Данилов – він лише на секунду висунувся з траншеї, щоб показати місце, де, як він вважав, зачаївся ворожий стрілок, і тут же був важко поранений. Сумнівів не залишалося – німецький снайпер був десь тут. Зайцев поставив себе на місце супротивника і зробив висновок, що широкий, вигнутий вибухом сталевий лист, що лежить на нейтральній території, що є найкращим місцем для снайперської лежання. Зайцев надів на дощечку і підняв над траншеєю армійську трипалу рукавицю, і в ту ж секунду її пробила куля. Судячи з пулевому отвору, вогонь справді вівся з-під листка. Вночі радянські снайпери вибрали зручну вогневу позицію і стали чекати. Зайцев та його помічник сержант Микола Куликов розташувалися так, щоб після полудня опинитися в тіні. Зате під сталевим листом видав себе яскравим відблиском приціл німця. Куликов повільно, як це може робити тільки самий досвідчений і обережний снайпер, підняв каску-муляж, і її тут же пробила куля. Сержант підскочив на місці і впав на дно окопу, даючи зрозуміти, що радянський снайпер нарешті переможений. Німець, всупереч всім інструкціям, висунув з-під листа півголови, і тут же отримав кулю в лоб від Зайцева.
Зайцев і його напарник ледве встигли покинути свою позицію, щоб не потрапити під артилерійський і мінометний наліт. Вночі бійці 284-ї СД провели на цій ділянці вилазку, в результаті якої їм вдалося витягнути з-під залізного листа документи колишнього майора, а також забрати його гвинтівку з оптичним прицілом.

Приціл майора Кенингса в експозиції Центрального музею Збройних Сил у Москві
Жива легенда
Дочекатися звільнення Сталінграда в своїй дивізії Василю Зайцеву не вдалося. У січні 1943 року він отримав від генерала Батюка завдання з групою «зайченят» зірвати наступ німецьких військ на одній з ділянок правофлангового полку 284-ї СД. У розпорядженні Зайцева на той момент було всього тринадцять снайперів. Група затемна висунулася на заданий ділянку оборони, підготувала зручні позиції, взявши під приціл найбільш ймовірні місця перебування німецьких командних і спостережних пунктів. Ще до початку ворожої атаки снайпери витратили по 10-15 патронів, і рідко яка з їхніх куль не знаходила мети. Перехресний вогонь радянських снайперів, кулеметників, мінометників і артилеристів зробив обстановку настільки важкою для ворога, що німецькі солдати були готові здатися. Зайцев кинувся вперед, щоб особисто прийняти капітуляцію, як раптом з території противника пролунав залп шестиствольних реактивних мінометів. Німецьке командування, не бажаючи допустити ганебної здачі, вирішив вдарити по власним солдатам. Осколки зрешетили тіло Зайцева і серйозно пошкодили його очі.
Героя ледь не поховали заживо. Разом з тілами інших бійців снайпера вже опускали в братську могилу, коли стояла поруч медсестра помітила, як його рука сіпнулася. Зайцева тут же витягли з купи тіл і відправили в армійський госпіталь, розташований на лівому березі Волги. Тільки 10 лютого лікарі ризикнули зняти з його очей пов’язку – виявилося, що він втратив зір не повністю. 11 лютого в медичному управлінні 62-ї армії снайперу видали направлення до головного армійського окуліста, і в той же день Зайцев дізнався, що йому присвоїли звання молодшого лейтенанта.
У Москві в поліклініці Наркомату оборони Василя Григоровича швидко поставили на ноги, і вже до 23 лютого його зір майже повністю відновився. Він оселився в офіцерському гуртожитку, і тут, в день народження Червоної армії, дізнався про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу. У нагородному листі зазначалося, що за період з 10 жовтня по 17 грудня 1942 року Василь Зайцев особисто знищив снайперським вогнем 225 солдатів і офіцерів противника, а також навчив 28 снайперів. Всього за цей період часу снайпери 1047-го полку знищили 1106 німців.

Знову на фронті
З Москви Зайцев повернувся назад у свою дивізію (після сталінградських боїв вона стала гвардійської і отримала номер 79). Надалі він керував снайперської школою, дослужився до звання старшого лейтенанта і написав підручник для снайперів. Але бойовий офіцер не бажав відсиджуватися в тилу, і, врешті-решт, умовив командування дивізії відправити його на передову командувати зенітно-кулеметної роти. Розрахунки з роти Зайцева захищали авангардні підрозділу від авіації, і час від часу вступали в бій з піхотою і бронемашинами супротивника. Генерал Чуйков згадував про дії свого підопічного при звільненні Одеси:
«На підступах до південно-західної околиці міста, в районі джутової фабрики, Зайців повів свою зенітну роту в атаку стрілецький підрозділ, і, взаємодіючи зі стрілецькою ротою лейтенанта Володимира Бурби, захопив військовий аеродром. Удар був настільки стрімкий, що ескадрильї винищувачів не встигли злетіти. Вісімнадцять справних винищувачі «Мессершмітт» стали трофеями зенітників».
За цей бій Зайцева виробили в капітани. Не пройшло і місяця після звільнення Одеси, як Василь Григорович отримав ще одне важке поранення. У травні 1944 року 8-у гвардійську армію генерала Чуйкова сконцентрували на лівому березі Дністра на плацдармі в районі села Пугачены. У марних спробах знищити плацдарм німці кинули на нього близько двохсот танків і значна кількість піхоти.
У критичний момент бою, коли до єдиної переправі, що зв’язувала війська з «великою землею», прорвалися ворожі танки і піхота, капітан В. Р. Зайцев підняв свою роту в атаку і відкинула противника. У цій сутичці він особисто знищив 18 гітлерівців, але й сам був важко поранений. За твердженням його дружини, на молдавській землі легендарного снайпера ледь не поховали заживо другий раз, але знову знайома медсестра помітила, що капітан подає ознаки життя, і його, пораненого в обидві ноги, відправили в госпіталь. Кінець війни Василь Григорович зустрів на лікуванні у Києві. Місто так сильно сподобався йому, що він залишився тут до кінця своїх днів.

В. Р. Зайцев у 1944 році
Коли не треба вбивати
Після війни В. Р. Зайцев служив військовим комендантом Печерського району Києва, а потім – всього міста. Заочно закінчив Київський інститут легкої промисловості за спеціальністю «Технолог швейного виробництва», і коли на швейній фабриці «Україна» з’явилася вакансія директора, його умовили очолити це підприємство. Всього за кілька років Зайцев зробив фабрику одним з флагманів швейній індустрії країни, а пізніше очолював Київський швейний технікум.

Але військове минуле не давало забути про себе. Зайцев регулярно їздив на Мамаїв курган, де були поховані його товариші, а також на Тихоокеанський флот, куди його часто запрошували. У другій половині 80-х років, коли колишньому офіцерові перевалило за сімдесят, його в якості почесного гостя запросили на змагання армійських снайперів. Коли організатори запропонували Василю Григоровичу «труснути старовиною», він, незважаючи на слабкий зір, зробив три постріли по мішені, встановленої на дистанції 400 метрів, і всі три поклав точно «в яблучко».

В. Р. Зайцев, який розміняв восьмий десяток, показує «зеленої» молоді, як треба стріляти.
Кадр з фільму «Легендарний снайпер»
Одного разу, коли на запрошення німців ветеран приїхав в НДР, під час його виступу перед публікою в залі піднялася з місця якась жінка, яка заявила, що вона є родичкою того самого майора Кенингса, після чого стала ображати гостя. Супроводжували Зайцева військові вважають за краще ретируватися і відвезти Василя Григоровича від гріха подалі.

Помер легендарний снайпер 17 грудня 1991 року – серце ветерана не витримало краху країни, якій він служив усе своє життя, за яку проливав кров в роки війни. Прохання Зайцева поховати його на Мамаєвому кургані з-за складності нових міждержавних відносин змогли виконати тільки в 2006 році, коли прах відставного капітана перевезли з київського Лук’янівського військового кладовища в Волгоград, де і поховали біля відомого меморіалу під іменний гранітною плитою.

Оцінки загального бойового рахунку Зайцева різняться – його результат становить від 242 до більш ніж 300 вбитих ворогів (у тому числі, 11 снайперів), а учні легендарного снайпера знищили понад 6000 солдатів і офіцерів противника. Ім’я Василя Зайцева нерозривно пов’язане з обороною Сталінграда та історією снайперської справи, в якому радянські фахівці по праву вважалися кращими з кращих.

Остання прохання снайпера

Дякую