«ДРІБНИЦІ НОВГОРОДСЬКОЇ ЖИТТЯ» ПОЧАТКУ XVII СТОЛІТТЯ
Опубліковані нижче три невеликих документа 1610-х років зберігаються в Державному архіві Швеції в Стокгольмі у фонді «Новгородський окупаційний архів», які вивезли з Росії в 1617 р. фактичним верховним правителем «Новгородського держави» Якобом Понтусом Делагарди. Вибір їх для публікації продиктований порівняльної рідкістю подібного роду матеріалів у фонді, що містить переважно документи про збір коштів і продовольства на утримання «німецьких ратних людей» та про земельні пожалованиях за челобитьям російських дворян. Втім, масштаби фонду (найбільшого зібрання давньоруських документів за межами Росії) і не формалізований до кінця характер документації, допускає включення «непрофільних» відомостей, відкривають широкі можливості для пошуків тут джерел з побутової історії (з корекцією поняття «повсякденність» в умовах Смути).
Те адміністрації могли навіщо-то знадобитися відомості про те, який зміст отримує цариця-черниця Дар’я Колтовская (четверта дружина Івана Грозного), і вони отримували скрупульозний перелік того, що їй належить, і того, що виділяється на самому справі. То для порядку треба було описати майно, що залишилося в будинку втік з Новгорода священика, — і перед нами постає довгий перелік речей, негідних (за винятком ікон) до вживання (серія II. № 122. Л. 63-65). З багатого цвинтаря на Волховському порозі намагалися стягнути недоїмку за кілька років, і у відповідь отримали справжню хроніку драматичних подій — перелік усіх військ, які пройшли за цей час через багате селище з точним урахуванням всіх поборів (ймовірно, земський дьячек акуратно вів і зберігав архів, вцілілий у всіх перипетіях). В результаті перевірки отриманих підрахунків — рідкісний випадок — виправдання були прийняті, а недоїмка офіційно прощено (серія II. №4.51/1). Подібний перелік неважко продовжити. Але вже і з нього видно, що документальна збірка «Дрібниці новгородської життя» початку XVII ст., що починається в цьому номері, при всій її несистематичности, має право на існування і великі перспективи.
1. 1612 р. Челобитье «чорнильних справ майстри».
Не секрет, що великий вже в XVI ст. бюрократичний апарат Росії вимагав величезної кількості (буквально відер) чорнила. І у великих канцеляріях столиці і великих міст виробництво такого необхідного продукту повинно було носити централізований характер. У Новгороді в 1610-х років чорнило для палацової (наказової) хати варив сторож. Ймовірно, робив він це для пересічних писарів і піддячих — судячи з того, що чорнило дьяков Насіння Лутохина і П’ятого Григор’єва відрізняються кольором і консистенцією: для них вони готувалися індивідуально. З чолобитною, поданої сторожем Осташкой Прокоф’євим в 1612 р., видно, що сам він теж не бігав по новгородським околицях у пошуках горішків на зростаючих тут дубах, а купував сировину на ринку (у всякому разі запевняв у цьому адміністрацію). Саме залежність життєво необхідного для канцелярії виробництва від ринку і породила чолобитну. Псування грошей в Смуту (зменшення ваги копійки) викликала зростання цін на сировину (горішки і квасне сусло) і колишнього рубля на рік для виробництва чорнила стало недостатньо. Осташко Прокоф’єв писав челобитье сам, але, судячи по почерку та орфографії, він не часто звертався до перу. Плутається він і з формуляром: починає звернення у множині переходить на єдине і знову повертається до множинного. Але незважаючи на невисоку грамотність, твердість позиції, викладена в челобитье (майже ультиматум з готовністю повернути отримані гроші), подіяла. Судячи з резолюції, грошей йому додали, і процес паперової тяганини в Новгороді не перервався.
2. 1614-1615 р. Не було б щастя, та нещастя допомогло: «словесний портрет» новгородського Кирилова монастиря.
Пізньої восени 1614 р. для потреб адміністрації знадобився деревне вугілля. Час було не саме зручне для його виготовлення в лісі, а термінова потреба, і дяк П’ятої Григор’єв, який відав всілякими господарськими справами, відрядив углежогов в приміський Кирилов монастир, де, як було відомо, були непотрібні дерев’яні будови. Углежоги явно перестаралися (ламати не будувати), і монастирське начальство забило тривогу. Для більшої переконливості в чолобитній, поданої старцем Яковищем, перераховані всі дерев’яні монастирські будівлі — як пущені на вугілля, так і вцілілі (крім кам’яного собору, яким у даному випадку ніщо не загрожувало). В результаті збереглася опис монастирських будівель — друга за давнину для Новгорода (старше її тільки опис монастиря Миколи на Лятке 1603 р.), набагато більш детальна, ніж відомості опису Новгорода, складеної після відходу шведів.
3. Кінець 1613 — початок 1614 р. «Московські новини».
Цей документ, що зберігся, на жаль, тільки в уривку, для комплексу абсолютно унікальний. Відомості про військових діях та інформація про події в Росії за межами «Новгородського держави» були надбанням шведської адміністрації. Після обрання на царство Михайла Федоровича Романова 20 лютого 1613 р. і відмови від кандидатури шведського королевича Карла-Філіппа контакти між Москвою і Новгородом різко скоротилися. Вже влітку почалися військові дії в районі Тихвина. Звичайний в мирних умовах збір інформації через приїжджають і повертаються купців та агентів на пограниччі в цій ситуації переставав бути дієвим. Тому полонених людей із загону Ісака Сунбулова, що стояв з осені 1613 р. в Рахином острожке під Тихвином, розпитували з особливою пристрастю. Допитують цікавило все: і сили самого Сунбулова, і стоїть в Торжку князя Трубецького, і війна з поляками (Литва), і положення на Півдні. У відповідях відчувається наявність запитальника з певними пунктами. Але при цьому склад допитуваних нагадує «амальгаму» показових процесів Великої Французької революції — тут і новгородський поміщик, ходив до Сунбулову шукати управи на козаків, і двоє полонених, і селянин, звинувачений у розбої. Датуються расспросные мовлення на підставі згадки двох тижнів «заговейна» (ймовірно, Різдвяного посту, тобто не раніше кінця листопада 1613 р. З расспрашиваемых знав дійсно багато (правильно назвав всіх воєвод і послів) і був балакучий астраханец Аникей Васильєв. Але в даному випадку важливіше не реальна інформація (про неї варто говорити особливо), а та картина, яка складалася у допитують. Вона явно свідчила про успіхи московського уряду і не обіцяла в найближчому майбутньому спокійного життя «Новгородського державі», якому, втім, історія відміряла ще кілька років існування.
* * *
Документи публікуються у спрощеній орфографії, виносні вносяться в рядок, пунктуація наближена до сучасної.
Московського і Новгородцкого государьства бояром і воєводам б’є чолом палацової хати сторож Осташка Прокоф’єв. Ставлю яз, государ, чорнило в твою государеву палацову хату. А ималь(!) по рублю грошей на годь(!), і нині, государ, мні на ті гроші і подьяцы(!) ничим стало — все дорого: і сусло і оришки купяти(!) від старово вдвічі і втричі. Государя бояри, завітайте грошей надбавку, штоби проняцы(!) мошно(!). А не завітаєте, добродії, денегь(!) надбавку і мні тімі подъяца ничим. А на мні за росчету гроші візьміть назадь(!). Смилуйтеся, завітайте. На звороті резолюція дяка П’ятого Григор’єва: Червня 19 день. Денги дані з Ыванова прийому Конанова.
(Ф. Новгородський окупаційний архів. Серія II (стовпці). № 351/9 (Грошові справи 7120 р. Л. 384).
Пресветлейшему і высокороженному государю королевичю і великому князю Карлусу Філіпу Карлусовичу б’є чолом Кирилова монастиря старець Яковище. По твоєму государеву указу у нас в монастирі спалили на вугілля дві келії і з сеньми з рубаними, та дзвіницю про двунатцати столбех, так стаєнні подрубы — п’ять вінців і з мости, та житниці — чотири вінця та міст, так тину стоячого десять сажнів. І у нас, государь, залишилося оградних келей — п’ять келей так трапеза, так стаєнна хата, та погріб з сушилом. Так у нас же, государ, з села з Куніна возять насильством хороми Григорья Негановского люди. Государь4 королевич і великий князь Карлус Філіп Карлусович, мабуть на жебраків — не вели, государ, тих достальных наших келей зжечи. А з тими діти боярськими, які у нас хороми з сільця возять, учини свій государев указ. Государ, змилуйся. На звороті: 123-го (1615 р.), генваря в 17 день. Diaku П’ятого Григор’єву. Кирилова монастиря келей та іншого монастирського строенья на вугілля палити не велети і іс Куніна їх палаців Григорью Негановскому і нікому іншому возити не велети ж. Діак Семен Лутохін.
(Там же. Стовпець 122 (Ворожнечу 7123 р.). Л. 155).
…Микифор Неплюєв сказав: У Сунбулова був за 2 тижні заговеина, ходив бути чолом на козаків в пограбуванні. З Сунбуловым чоловік з п’ятсот, ніяких звісток не веда. Слышел, що Трубецькой в Торшку, а з ним сім міст, та козаки. Писав до Сунбулову, велів дожидатца себе. Ельчанин Івашко сказав: Прийшли 10 тижнів, був в станиці у Івашка Яковлєва. Дітей боярських та козаків осіб з 500. Чекає Трубецково, нині він у Торшку і з ним козаків 1000 осіб, та сім міст. Гонець пригонил, велів себе чекати. Під Смоленськ пішли, а хто воивода(!) — того не відає. Про Литву не відає. Наливайка чекали в Колуге. Заруцкой пішла на Низ полем, а за ним ходили, і його побили. Кримської воював за Тулу. Астороханец Оникеико Васильив сказав: В острошке 500 чоловік козаків, а інші стоять по селах, Ісака не слухають, дітей боярських немає. Чекає Трубецково іс Торшку, пригонял від нього Федір Уваров. А з ним сім міст, та 1000 козаків.
На Москві стрільців 3 накази та 2 прибирають. Під Смоленськом Мастрюков, а з ним дворян і козаків 6000. Вязьму взяли изгоном, Гелую Литва здала. Заруцкой пішов на поле, а за ним пішов князь Іван Одоевской, так Мерон(!) Вельямінов, і його не зійшли; звіщають, що послався з Кизилбашским. До Турському посланий Соловой Протасьев. На полі золоті, і сукна, і зілля надіслано. В Литву посилав Струс про послех московських, щоб обменить. І дружина його королю била чолом у Вільні, і їй відмовив, що давати послів не на одного Струса. А казали Голіцина 2 людини. Вісті з Новагорода ні від кого ніякої немає. Татаринов людина Микифорко Перфирьев сказав: Взяли ево Погоди маєток Литвина, Левонтья Рудницково вбили, а мужики Павлови 5 осіб, Трійка Левошов з товарыщи. Так він приїхав до них вночі, і оне сподівалися, що приїхали грабувати. А сукня його у селян. Лошадеи продали Арцыбашевым. Послані все у в’язницю сь Іваном Толмачовим та з Гришею…
(Там же. № 16).
Турилов А. А. «Дрібниці новгородської життя» початку XVII століття // «Давня Русь. Питання медієвістики», 2000. №1-2.
Дякую
