Як офіцери злітали в Москву пивка попити

0
4

Минуло вже, напевно, років зо два, як ми, вчорашні курсанти, вилетіли з нашого гнізда і роз’їхалися в різні сторони нашого неосяжного Союзу служити Батьківщині. Не думали, не гадали, але якось само собою вийшло, що у нас трьох нерозлучних училищних друзів збіглися відпустки і ми зустрілися в нашому рідному місті, з якого всі троє і закликалися. Один з нас встиг за цей час одружуватися і приїхав з дружиною, двоє парубкували.

Само собою, зустрічалися у відпустці майже кожен день.
Ось і в цей день всім трьом майже одночасно прийшла в голову ідея попити пива. Само собою, підготувалися до цього заходу як годиться. Затарились добре просушеним донським лящем, а заодно і таранею. А от з самим пивом вийшов облом. Зазвичай ми, не мудруючи лукаво, збиралися біля самої пересічної пивний на відкритому повітрі. Стіл, пара лавок, навіс на випадок дощу, та багато бувалого військового треба. Найголовніше, у цій пивниці майже завжди було свіже бочкове пиво. Коли був черговий завіз, господар піднімав над своїм закладом повітряну кульку, який було видно здалеку. Всі бажаючі долучитися до життєдайного джерела натхнення і знають сенс цього простого сигналу, струмочками стікалися до точки збірки.
Как офицеры слетали в Москву пивка попить
Але в цей день кульки не було, як не було і самого пива. Як сказав господар, безнадійно коротающий час за порожній стійкою, один пивзавод на ремонті, а другий ось вже який день варто з-за якоїсь аварії. Так що розливного пива у всьому місті не знайдеш. А з пляшковим пивом в радянські часи теж був майже постійний напряг.
Однак, наш невичерпний ентузіазм і запах риби, що долинав з нашого портфеля, не давав спокою і надихав на пошуки цілющого напою. Рушили на другу пивну точку. Хтось із таких же стражденних обмовився, що начебто за чутками там пиво було. На жаль, порожньо. Зовсім вже зневірившись, кинулися на третє місце. Але і там нас чекало розчарування.
Сіли пригорюнившись, задумалися. Тут повз нас пропливає перехожий, який несе в сітці-авосьці (були такі в радянську пору) пару пляшок «жигулівського». Короткий експрес-опитування показав, що він роздобув його в буфеті аеропорту. Ну, півгодини їзди для зовсім вже було зневірилися мужиків, не перешкода у такому святому ділі. Втискиваем свої тушки в муніципальний транспорт і рухаємося в аеропорт.
Але і в аеропорту повне фіаско. Було пиво з ранку, але його швидко розібрали. Ще б. Останній оплот надії упав під ударами непереборних обставин. Ну не розлучатися же трьом камрадам на суху. Та й рибу треба б якось оприбуткувати. Приземлилися в тому ж буфеті аеровокзальному, замовили по сто грам, сидимо, заливаємо стрес. І тут, чуємо по радіо оголошують: «Є вільні місця на літак рейс такий-то Ростов-на-Дону – Москва». Спочатку цьому оголошенню ніхто з нас значення не надав, мало куди є вільні місця. Але тут Славка раптом задумливо каже: «Хм, а в Москві пиво напевно є. Хоча б у тому ж аеропорту». Думка ця здалася всім здоровою і відторгнення ні у кого не викликала. У самому справі, до Москви летіти всього годину з невеликим. Гроші на квитки у всіх були посвідчення особи з військової звичкою теж при собі, чому б і не злітати. Сказано – зроблено. Беремо квитки в один кінець і рухаємося на посадку.
Звичайно ж, пиво в столиці було. Навіть не довелося з аеропорту кудись їхати. Ось тут вже ми розвернулися від душі. Добре посиділи душевно. Таке можливо тільки старим нерозлучним друзям, спаянным чотирма роками однією курсантської казарми і загальної професією. Знайшлося про що поговорити, що вспомянуть.
Час протекло якось зовсім непомітно. Пора б і до дому, до хати. Поткнулися в касу аеропорту за квитками, а їх-то і немає. Від слова зовсім. Принаймні, на сьогодні. Воно, звичайно, не смертельно. Полетіти можна і завтра, але тільки вдома чекають. Кого батьки, а кого і вірна дружина. Хвилюються. І що вони подумають, якщо їх мужики не з’являться на вечірню перевірку?
Тверезо розміркувавши та обговоривши цю тему, вирушили в аэропортовское поштове відділення і на міжміський переговорний пункт. Двоє зателефонували своїм старим і попередили, щоб вони не хвилювалися. А наш одружений товариш через відсутність домашнього телефону дав своїй дружині телеграму: «Затримуюся в Москві. Буду завтра вранці». Вже не знаю, що його благовірна подумала, отримавши таку депешу від чоловіка, який вийшов з дому «на півгодини» купити сигарет.
Ось так і злітали в Москву пивка попити. Все-таки у російського офіцера широка душа.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here