Зовсім недавно присутність бабусі допомагало батькам народити і виростити дітей.
З еволюційної точки зору бабусі на перший погляд являють собою парадокс, тому що з певного віку жінки входять в менопаузу, тобто своїх дітей у них бути не може. А адже еволюційний успіх – це саме свої діти, яким ти передаєш свої гени.
Однак парадокс дозволяється, якщо згадати, що бабусі зазвичай піклуються про онуків, і можна припустити, що онуки нерідко можуть вижити як раз завдяки бабусиної турботі. Тобто літня жінка все одно сприяє просуванню своїх генів в популяції, і сенс менопаузи як раз в тому, щоб вона не народжувала власних маленьких дітей і не відволікалася від онуків. В такому випадку зрозуміло, чому у нас менопауза так довго триває; втім, про те, менопауза чи сталася раніше або тривалість життя збільшилася, фахівці продовжують сперечатися.
Але чи дійсно у дітей з бабусями більше шансів вижити? Це вирішили перевірити дослідники з Університету Турку, які «проблемою бабусь» займаються вже давно. Вони проаналізували реєстраційні записи про народження і смертей, які велися в церквах Фінляндії, в період з 1731 р. по 1895 р., в цілому статистика охоплювала понад 5800 дітей. В ті часи жінки народжували багато, в сім’ях було в середньому по шість дітей, але при цьому третина з них вмирала до п’яти років.
Але якщо в сім’ї або де-то поряд жила бабуся по материнській лінії у віці від 50 до 75, то у дітей від 2 до п’яти років шансів вижити було на 30% більше. Якщо ж бабуся по материнській лінії була старше 75, або ж це була бабуся від 50 до 75, але по батьківській лінії, то ніякого ефекту на виживаність 2-5-річних дітей вони не чинили. З іншого боку, як йдеться у статті в Current Biology, якщо в родині бабуся по батькові була старше 75,то немовлята до двох років вмирали частіше – на 37%. Швидше за все, такий неприємний ефект виникав тому, що бабуся по батькові зазвичай жила в родині сина, і чим старше вона ставала, тим частіше родині доводилося розриватися між потребами старіючої жінки і потребами ще зовсім несамостійних маленьких дітей.
Ми говорили, що бабуся допомагає дітям виживати, якщо живе в сім’ї або неподалік. Але неподалік від нього – це де?
Про відстані між онуками та бабусями йде мова в іншій статті в Current Biology, опублікованій дослідниками з Шербруцького університету. В роботі йдеться про канадських сім’ях, що жили в долині річки Св. Лаврентія з 1608 по 1799 рр. Тут також було багато дітей, і вони також часто вмирали, але, крім того, місцеві жителі були досить мобільні, розселяючись по окрузі. В результаті бабусі часом виявлялися досить далеко від сім’ї дітей.
Як і в попередній статті, наявність бабусі йшло онукам на користь: дослідники порівнювали, скільки дітей було у різних сестер, і виявилося, що старші сестри, поки бабуся була жива, народжували більше, і більше дітей їх доживало до 15 років. Коли час народжувати приходило молодшим, бабусі часто вже не було в живих, і у молодших сестер виходило менше дітей, і менше їх виживало.
Але якщо бабуся раптом виявлялася далеко, то «дитячі» показники старших сестер виявлялися такими ж, як у молодших. На відстані 350 км «ефект бабусі» зникав – настільки далекий від’їзд був рівносильний тому, як якщо б вона померла. Але навіть якщо між бабусею і сім’єю їй дочок було 100 км, онуків у неї все одно було вже менше, ніж якби вона жила поруч.
Тобто, як бачимо, бабусі дійсно допомагали виживати онукам, хоча і з великими застереженнями в сенсі віку та родинній лінії, до якої бабуся належить. Так, у всякому разі, було ще зовсім недавно, XVII–XIX ст., за еволюційними мірками – ніщо. Зараз нам жити стало набагато простіше, і «ефект бабусі», можливо, не настільки виражений, хоча багато хто напевно погодяться, що і зараз ростити дітей з бабусею набагато простіше.
