Трагедія на «тридцятому» маршруті в 1975 році

0
46


Туризм в радянські роки – мабуть, найкраща ідея оздоровлення нації та розширення кругозору. Недешеві путівки в гори розбиралися майже миттєво: хлопці та дівчата різного віку з гітарами і наметами відправлялися в різні куточки країни, але ніхто й подумати не міг, що на улюбленому багатьма маршруті «Через гори до моря» відразу можуть загинути десятки людей…
Трагедія, що сталася в 1975 році на всесоюзному туристському маршруті №30, була як грім серед ясного неба – з нескладним маршрутом «тридцятки» за хоженым з середини 30-х років стежках справлялися навіть діти. Однак у вересні нещасливого року з п’ятдесяти туристів вижила тільки половина. Не стільки вразила громадськість загибель зовсім ще молодих хлопців, скільки неприємні обставини події.
Найбільш повна картина стала відома завдяки розповідям Івана Васильовича Бормотова – людини, який, як начальник рятувального загону особисто брав участь у рятувальних роботах на маршруті.
Трагедия на «тридцатом» маршруте в 1975 году дальние дали
Так що ж сталося?
9 вересня вийшла на ключову частину маршруту планова група туристів з п’ятдесяти чоловік ніби відразу потрапила під вплив злого фатуму. Неприємності почалися з від’їзду основного інструктора трьох груп Олексія Агеєва – будучи вчителем, він повертався в школу до нового навчального року, залишивши своїх підопічних двом помічникам, студентам Олексію Сафонову і Ользі Ковальовій.
«Це проблема, з якою ми постійно стикалися, – пояснює Іван Васильович, – Інструкторів завжди не вистачало. Бували випадки, коли в тренувальний похід один інструктор вів відразу чотири групи. Особливо гостро проблема стояла в кінці сезону, тобто у вересні. Студенти все звільнялися, а місцевих інструкторів просто не було. Деякі інструктора приходили працювати тільки на одне коло. Коло – це проводка однієї групи на море і повернення на головну базу. Іноді кругообіг інструкторів на турбазі досягав до 300 осіб за сезон. І все одно їх не вистачало. Це, в основному, професія молодих і професія сезонна».
Розділивши майже п’ятдесят осіб між собою на дві підгрупи, Ольга та Олексій вийшли по новому варіанту маршруту, запропонованого в тому ж році: Гузеріпль – долина річки Білої – притулок Тепляк – східний альпійський схил гори Гузеріпль.
На місці першої ночівлі за звичкою, підхопленою під час перебування на турбазах, учасники походу відразу порушили режим, вирішивши влаштувати театралізований вечір з уявленнями і піснями до півночі. Пізній відбій не сприяв раннього підйому, а небо з ранку вже затягло важкими хмарами, почав накрапувати дрібний дощ. Втративши кілька дорогоцінних годин на збори, група все ж продовжила маршрут, розтягнувшись довгим ланцюжком уздовж східних схилів гори Гузеріпль.
Трагедия на «тридцатом» маршруте в 1975 году дальние дали
Ніхто не звернув уваги на побілілі схили хребта Кам’яне Море, гори Оштен і верхівки Гузеріпль, не прислухався до запаху снігу в повітрі – вірному ознакою наближення урагану. А тим часом пориви вітру посилювалися, дощ змінила снігова крупа, видимість різко погіршилася.
Ольга та Олексій намагалися зібрати розтягнувся туристів, і чим довше вони чекали, тим гірше стало видно відстаючих. Почали нервувати, радитися з групою, що робити далі: повернутися на притулок «Тепляк» або пробиватися по стежці вперед на притулок «Фищт». Невпевненість молодих інструкторів відразу ж передалася іншим учасникам.
Довгі обговорення привели до неминучого – думки розділилися. Розігралася заметіль провокувала туристів сперечатися на підвищених тонах, в групі з’явилися альтернативні лідери, рішучість яких перетягувала на свою сторону тих, хто піддався паніці товаришів. Поки одні вмовляли інших повернути назад, інші вже мовчки прямували в тільки їм підпорядкованому напрямку – свіжу стежку, якої не було і року, швидко заносило снігом…
«У радянський період ті люди, які планували і розробляли туристські маршрути в горах, не були дурнями або ідіотами, вони були дуже грамотними і підготовленими фахівцями і прораховували всі варіанти. Однак ділянку маршруту, на якому загинула група, був введений в експлуатацію тільки в 1975 році директором турбази «Кавказ», тому ця ділянка не був підготовлений для проходження планових туристських груп. Там не було встановлено відповідної висотної маркування і не були продумані аварійні варіанти сходження з маршруту на випадок негоди», – пояснює рятувальник фатальність помилки туристів, що зійшли зі стежки.
Трагедия на «тридцатом» маршруте в 1975 году дальние дали
Марно закликали повернутися назад Ольга та Олексій впертих «лідерів» – ті вже сховалися за завісою заметілі і захопили за собою більше половини групи. Піддавшись банальним інстинктам, безпритульні туристи вірили, що ліс попереду захистить їх від вітру, з гілок завжди можна розпалити вогнище, а в компанії сильних і рішучих хлопців, напевно відслужили і мають необхідні навички, їхні шанси вижити значно зростуть. Однак вони не врахували того факту, що новоявлені «лідери» захищали лише власні інтереси, і нікому допомагати не збиралися.
У сліпій плутанині люди втрачали один одного з виду, замерзаючи, вони починали відчайдушно кликати на допомогу, кидатися і грузнути в снігу, втрачаючи розум від жаху і відчаю. Втративши стежку, багато скочувалися зі схилу, зривалися вниз з уступів, провалювалися в балки…
Олексій кинувся вперед збирати оскаженілу групу, в той час як Ольга повела інших назад, у бік пастушьего балагану. Ледь розрізняючи стежку, незважаючи не секущий обличчя і очі сніг, практично осліпла вона все ж довела своїх людей до балагану. Олексій же з жменькою групи дістався до краю лісу, розвів багаття і велів залишилися стежити за вогнем, поки сам шукає уцілілих…
«Якщо б я виділив основні причини, що призвели до непоправних наслідків, то перша – те, що група йшла з недосвідченими і непрофесійними провідниками-інструкторами турбази. Друга причина – нехай навіть ці недосвідчені інструктора не володіли авторитетом у групи, однак вони прийняли вірне рішення при погіршенні погоди: повернутися назад по вже пройденому шляху. Головний невірний крок тієї групи туристів – це непокора наказу інструктора і самостійний схід з маршруту в бік лісу. Ті, хто не порушив наказ інструктора і не зійшов зі стежки, а слідував за інструктором, залишилися живі. Головна причина всіх бід – це розрив групи. Якщо в горах група розпадається, то це практично закономірність всіх нещасних випадків у горах, що сталися з туристами», – підсумовує Іван Васильович.
Трагедия на «тридцатом» маршруте в 1975 году дальние дали
А що ж «лідери»?
Ті дісталися до рятівної межі лісу, теж розвели багаття і мовчки дістали банки з тушонкою – рятувати відсталих приятелів і замерзаючих дівчат вони не поспішали. Незабаром крики далеко змінилися жалібними стогонами, а після замовкли зовсім…
Приклад трагедії 1975 року в чому став показовим, оголивши больові точки безпеки в горах. Допустивши ряд серйозних помилок, учасники маршруту знову і знову піддавали своє життя і життя своїх товаришів небезпеки. Халатність на початку маршруту, незнання місцевості та погодних умов, роз’єднаність групи, невпевненість керівника, невідповідна сезону екіпірування – все це складові трагедії. Як, втім, і відсутність кваліфікованих інструкторів на постійній основі, безперебійної зв’язку і взаємодії осіб, що забезпечують функціонування маршруту, а також регулярного контролю туристичних стежок на предмет наявності маркування, стоянок, джерел води і т. д.
«Однак, подібна масова трагедія на цьому маршруті не перша, – з сумом зазначає В. В. Бормотов, – мені розповідав найстаріший працівник турбази Іван Федорович Мируца, що така трагедія масової загибелі вже була десь на початку 1960-х років. На моїй пам’яті на цьому маршруті у 80-х роках загинула група московських спелеологів і група з міста Туапсе в 1986».
І все-таки хочеться додати, що трагічно відома група 1975 року була не єдиною на маршруті, яка опинилася в цупких лапах негоди – багато в чому завдяки професійному досвіду, особистої мужності і авторитету інструкторів інші групи згуртувалися і благополучно дісталися до безпечного притулку. Це ще раз підтверджує той факт, що навіть в самих жорстких умовах дуже багато вирішує людський фактор.
Трагедия на «тридцатом» маршруте в 1975 году дальние дали