Сповідь бездомного (11 фото)

0
24

На вулицях будь-якого міста світу можна зустріти бездомних, які з тієї чи іншої причини втратили житло і всіх своїх фінансових благ. Сьогодні я хочу поділитися з вами історією одного бомжа з Мінська, який розповів якого це бути бездомним, і як він позбувся всього. Читаємо далі його сповідь.

Анатолій — нетиповий бомж: тепла і, найголовніше, чиста куртка, більш або менш пристойна шапка, світло-блакитні, трохи не за розміром джинси. Чоловік тверезий, поголений і міркує цілком розсудливо, ніякого специфічного запаху або відвертої занедбаності. Несезонність його вбрання полягає в осінніх туфлях і відсутності рукавичок — руки Анатолій гріє в кишенях куртки або втягує в рукава. Загалом, виглядає він для бомжа досить пристойно, принаймні кілька місяців у році, в основному зимових, коли йому, як і майже сотні «колег по цеху», вдається влаштуватися на державну установу «Будинок нічного перебування для осіб без певного місця проживання». Всі його «багатство» уміщається в один старий целофановий пакет «Виталюр», який він завжди носить з собою — залишити ніде.

Сповідь бездомного (11 фото)

Анатолію 65 років, у липні виповниться 66, бомжує чоловік не першу «п’ятирічку». У Будинку нічного перебування, розташованому в промисловій частині столиці, він частий гість.
— Про «Будинок» я знаю ще з 92-го року, він тоді був на вулиці Якуба Коласа — два старих дерев’яних сараю. А потім його сюди перенесли. Майже кожен рік живу тут, звичайно, намагаюся влаштуватися до зими, — розповідає чоловік.
За словами Анатолія, кожен бездомний може «влаштуватися» в Будинок нічного перебування на один місяць. Подальша доля — вулиця або тепла, але контрольована життя в закладі, що нагадує хостел, — в руках директора, саме він може продовжити «путівку» на термін до року.

Сповідь бездомного (11 фото)

— Все на розсуд директора, як він сам вирішить: він же тут і цар, і Бог, і військовий начальник. Взагалі Михайлович дуже багатьом допомагає: відновити документи, в Будинок престарілих влаштувати, в паперах розбирається. Грамотний і небайдужа людина. Але і за порядком стежить. Ми ж як: з 6 до 10 вечора можемо зайти в «Будинок», а в 8 ранку вже йдемо. Суворо дивляться, щоб п’яні не приходили, тоді просто не пускають — ночуй де хочеш. І я згоден — це правильно.
Про те, як позбувся житла, Анатолій говорить ухильно:
— Була у мене квартира в Ленінському районі, на Плеханова, але з сім’єю почалися неполадки і дружина мене виписала. До того моменту ми вже були розлучені. Не знаю, як це їй вдалося, всі юристи і адвокати зробили. Розумієте, коли почалася перебудова, я став працювати по фірмам. Все більше колгоспам їздили, у нас було три області: Гомельська, Могилевська та Брянська. В основному в Росії і сиділи. Там нормально я заробляв, але і режим такий: три-чотири місяці попрацюєш, на тиждень можна додому. Ну от їй це, мабуть, і не сподобалося, і вона мене виписала. Сусіди її підтримали, були проти мене. Ну і це справа любив іноді, — зізнається чоловік, відтворюючи за допомогою вказівного пальця і шиї загальновідомий жест. — Донька в тій квартирі зараз не живе, у чоловіка вона, може, здає, може, продала — я навіть не знаю.

Сповідь бездомного (11 фото)

Перший час, як говорить Анатолій, обтиралася у друзів, потім зимував у квартирі на Платонова, а потім пішов на вулицю — «а що було робити?» Тепер живе, за його ж власним визнанням, де доведеться і дні проводить по-різному: «Мені є чим зайнятися, часто допомагаю знайомим: сніг прибрати, занурити що-то, в будівництві розумію. І в „Домі“ треба дивитися за порядком. Але в основному підробити вдається влітку».
Правда, цього літа чоловік не заробив нічого, каже, у нього був інфаркт і всі жаркі місяці провів в лікарні: «Два місяці пролежав у „десятці“, потім в першій — і так все літо».
Якщо вірити Анатолію, то професія у нього складна і небезпечна — монтажник-висотник. Правда, майстерності цього він ніде не вчився: «я Самоучка. Нічого страшного в такій роботі немає, я і зараз можу залізти куди хочеш, для мене це легко».
Чоловік розлучена з 1985 року, але до жінок його «не тягне»: «Після дружини була одна, теж померла. Трагедій вистачило».

Сповідь бездомного (11 фото)

Говорячи про трагедії, він згадує, що дуже переживав, коли у трирічному віці помер син, а в минулому році померла колишня дружина — погоревал, приклався «до пляшки». Залишилася у Анатолія дочка — 35-річний економіст «де-то в уряді»: «Вона закінчила 11 класів на відмінно, заочно економічний, у неї чоловік юрист якийсь і діти. Але мені ніяк не допомагає, не підтримує, взагалі з нею ніяких справ».
І все ж, говорячи про те, що ніяких «діла» з дочкою не має, Анатолій лукавить: нещодавно він подавав позов до суду — пробував «вибити» аліменти на своє утримання.
— Мене директор хотів направити в будинок престарілих, який знаходиться тут же, через дорогу. Але мені не вистачає пенсії. У мене скільки? Лимон двісті, а потрібно два з гаком. Потрібно, щоб дочка доплачувала, хотів, щоб вона допомогла. Ходив в суд, але це все дурниця: суд проходив формально, мене толком і не питали — як звуть? де живу? і все. Коротше, відмовили: у неї адвокати та юристи. Але буду пробувати знову, треба ж якось влаштовуватися. А ще кажуть, що скоро за життя у нашому «Домі» платити треба буде — скільки, я не знаю, але введуть щось.

Сповідь бездомного (11 фото)
Сповідь бездомного (11 фото)

Чоловік стверджує, що скромної пенсії на життя йому не вистачає. Отримавши раз на місяць гроші, намагається їх розподілити по днях, а з продуктів купує тільки молоко, сосиски і ковбасу. «Нас ще годують у церкві, — не без задоволення згадує Анатолій, — адвентисти семи днів, це на Ольшевського, ось вони раз на день годують, і студенти підгодовують: в суботу вони на вокзалі на Михайлівському сквері і другий раз на сквері Симона Болівара. Коли суп, коли кашка — гаряче вдається поїсти, хочеться ж… Ці, релігійні, особливо не чіпляються, в церкву не заганяють, але пропонують: приходьте на службу, моліться, Бог допоможе — ну це все, знаєте…»

Сповідь бездомного (11 фото)

Друзів у Анатолія немає: хто-то з «минулого» життя може інколи допомогти, дати підробіток, а серед бомжів однодумців він не знайшов.
— Наш притулок розрахований на сто чоловік, десь близько цього, напевно, вже є. Тут тобі всі друзі, коли гроші є, а так нікому не потрібен. Люди як вовки — кожен сам за себе. Судимих багато, але вони тримаються окремо, у них своя компанія.
На вибори чоловік, який тільки нещодавно втратив паспорт і зараз займається його відновленням, не ходить: «Які вибори, про що ви говорите, на що вони мені?» Скептично він дивиться і на останні віяння від білоруських законотворців. Поки держава ламає голову над тим, як оподаткувати громадян-алкоголіків, хуліганів і дармоїдів, більшість з них, в тому числі і Анатолій, впевнені, що нічого з цього не вийде: «Податок на дармоїдів — це я чув, це я в курсі. Тут [у Будинку нічного перебування] є люди працездатного віку, хоча багато хто без ніг, криві: взимку підмерзли або на роботі колись постраждали. Вони не працівники. Та й взагалі, навряд чи щось з бездомного взяти вийде. Це, звичайно, їхня справа, як повернути, але складно це все занадто».

Сповідь бездомного (11 фото)

Незважаючи на свій статус безхатченка, з міліцією Анатолій рідко не конфліктує, а навіть спілкується: «Міліція не турбує. Якщо ти нічого не робиш, то вони навіть не звертають уваги. Якщо не буянишь, не лаєшся матом, п’яний не валяєшся — їм все одно. Йдеш сміливо йди, вони тебе не чіпають, і ти їх не чіпай. Ну, а якщо будеш валятися — заберуть».
З роботою «чорних» ріелторів йому теж не доводилося стикатися: «Такого я ще не зустрічав, чути — чув, але жодного людини, хто б від них постраждав, не бачив. Серед моїх знайомих таких немає. Більше сім’я викидає на вулицю».
Заповітна мрія бомжа Анатолія — потрапити в будинок престарілих: «Треба ж кудись визначатися. Зберу всі документи, буду пробувати. Директор дуже допомагає: каже, що ще спробуємо, раз з першого разу не вийшло».

Сповідь бездомного (11 фото)

Сповідь бездомного (11 фото)

Звідси

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here