Цікава розповідь про спецпідрозділ «Дельта», про який, я впевнений, чули всі. Не в житті, так у фільмах. Рекомендую почитати далі і дізнатися історію створення загону, функції і як кандидати проходять відбір.
Історія створення
На початку 60-х років командування американських «зелених беретів» уклало договір з англійської САС про взаємний обмін людьми. Згідно з ним кожна із сторін повинна була направляти по одному офіцеру і одного сержанта на стажування протягом року. Першим з американців поїхав в Англію командир 7-ї групи «зелених беретів» полковник Едвардс, на наступний рік туди вирушив капітан Чарльз Бекквит. У липні 1962 року він прибув у 22-й полк САС, де на собі відчув всю складну систему відбору і підготовки особового складу, розроблену англійцями 21 рік тому і вдосконалену в наступний період.
Перше відкриття, яке він зробив, було таким: право носити бере з емблемою CAC необхідно заробити, протоку чимало поту і крові. Досить сказати, що перевірочні випробування розділені на п’ять етапів і займають півроку. По достоїнству оцінив Бекквит правило САС — ніколи не випускати з рук зброю. Рушничний ремінь тут скасували ще в 1948 році, щоб усунути спокусу вішати автомат на плече…
Повернувшись в 1963 році з Англії, Бекквит почав переконувати своє керівництво у необхідності створення спецпідрозділу, аналогічного САС. Його ініціативу підтримав начальник інструкторського відділу у Форт-Беннинге, американець грузинського походження Джордж Шалікашвілі
Пропозиція Бекквита отримало двояке розвиток. По-перше, з числа колишніх рейнджерів і «зелених беретів» був створений невеликий загін (40 осіб), що отримав кодову назву «блакитне світло». Його єдиною метою стала боротьба з терористами на території США. По-друге, настирного капітана відправили в червні 1965 року на війну у В’єтнам. Там йому дозволили сформувати на базі 5-ї групи військ спеціального призначення загін за зразком САС.
Мета — ведення глибинної розвідки і рейди на території, контрольовані партизанами, перевірка результатів бомбових ударів авіації, пошук трупів загиблих американських льотчиків, звільнення полонених.
Бекквит очолив загін Б-52, мав кодове позначення «Дельта». Але коли він оголосив свої вимоги до особового складу, то з 30 виділених йому бійців вирішив залишитися тільки семеро. Тоді він направив до 90 підрозділів американських військ спеціального призначення своє оголошення: «Потрібні добровольці в загін «Дельта», медаль або труну гарантуються, можливо те й інше одночасно». В результаті йому вдалося набрати 40 осіб, яких він розділив на ланки по чотири людини в кожній. Втім, довго воювати йому не довелося. У травні 1966 року він був поранений в живіт.
Після лікування Бекквит займався навчанням рейнджерів в Форт-Беннинге. Потім знову відправився до В’єтнаму. Там він тричі падав у підбитих вертольотах, однак уцілів. 21 листопада 1970 року брав участь у масштабній операції з метою звільнення з табору Сон Тай під Ханоєм 350 полонених американців. Висадившись з п’яти вертольотів, 60 «зелених беретів» за 27 хвилин знищили понад 60 в’єтнамців, але полонених в таборі не виявилося. У 1973 році Бекквита направили в Таїланд в так званий Центр аналізу втрат. Там він керував групами спецпризначення, отправлявшимися звільняти американців, які потрапили в полон до партизанів або перебували у таборах на території ДРВ і Лаосу. У 1974 році Бекквит стає полковником і очолює інструкторський відділ у Форт-Брэгге. Однак минуло ще три роки, перш ніж керівництво Пентагону ухвалило рішення про реалізацію «проекту «Дельта».
У цьому зв’язку полковнику Чарльзу Бекквиту довелося відстоювати в гострій полеміці з вищими армійськими чинами кілька принципових тез. По-перше, він доводив, з терористами повинні боротися не призовники, а добровольці-професіонали, які перебувають на службі за контрактом протягом тривалого часу. По-друге, вони повинні бути готові до дій по всьому світу, так як стратегічним інтересам США погрожують не стільки внутрішніми, скільки зовнішні фактори. Тому, по-третє, вони повинні вміти діяти на території, контрольованій ворожими силами, аналогічно тому, як діють армійські розвідувально-диверсійні підрозділи, яких переправляли в глибокий тил противника. Власне, підготовка таких професіоналів повинна здійснюватися за універсальним принципом. Звідси четвертий теза: за основу треба брати досвід організації і дії англійської САС, а не власних рейнджерів або «зелених беретів».
2 червня 1977 року в Пентагоні відбулася нарада вищого військового керівництва США за проектом «Дельта», на якому було затверджено організаційно-штатний розклад спецзагону, схвалений табель майна та озброєння, дано назву: «Перше оперативне підрозділи спеціальних сил США», і кодове позначення — «Дельта-Форс» (Delta Force). Однак днем народження загону є інша дата — 19 листопада 1977 року. До цього дня вдалося закінчити формування першої групи бійців у кількості 30 чоловік.
Виявилася, що підбирати потрібних людей важко, хоча бажаючих було чимало — 150 добровольців у першому списку кандидатів. Майже всі вони пройшли В’єтнам у складі сил спецпризначення, тим не менш, вимоги Бекквита змогли задовольнити лише 20%. Другий відбірковий курс відбувся в січні 1978 року. На цей раз з 60 претендентів успішно витримали всі випробування лише 5 осіб. Довелося Бекквиту і ще двом офіцерам, які воювали з ним у В’єтнамі, об’їхати у пошуках підходящих хлопців всю Америку. Побували вони і в Європі, в 10-ї групи спецпризначення, якою командував прихильник ідей Бекквита, американський грузин Джордж Шалікашвілі. Спочатку Бекквит вважав, що на комплектування загону людьми і їх початкове навчання піде приблизно півтора року. Реально знадобилося майже три роки.
На початку 1980 року відбулося «бойове хрещення» групи – операція під кодовою назвою «Кігті орла» («Eagle Claw»). В Ірані до влади прийшли релігійні фанатики, які захопили американське посольство в Тегерані, і утримували в заручниках його персонал – всього понад 50 осіб. Групі було поставлено завдання на звільнення заручників. З-за крайньої легкості завдання і невдалого збігу обставин (аварія вертольота, виявлення загону місцевими жителями) Бекквит вирішив припинити операцію. Це було провалом, проте, принаймні вдалося уникнути втрат особового складу. Надалі «Дельті» вдалося реабілітуватися, не раз довівши свої високі бойові якості. На жаль, самому Бекквиту такого шансу не предоставилось — через що виник міжнародного скандалу він був достроково відправлений на пенсію.
Відбір кандидатів і бойова підготовка
Основу системи добору, оцінки і підготовки особового складу «Дельти» склала програма CAC. Однак за 18 років існування загону вона зазнала ряд змін. Нині ця система виглядає наступним чином.
— По-перше, кожен кандидат повинен відповідати певним формальним вимогам.
— По-друге, йому треба пройти спеціальний попередній відбірковий курс.
— По-третє, необхідно отримати «добро» від психологів і досвідчених командирів-практиків.
— По-четверте, потрібно успішно освоїти 19-тижневий курс основної підготовки.
Формальні вимоги такі: в загін «Дельта» беруть тільки добровольців, які мають громадянство США, не молодше 22 років і не старше 35, зі стажем служби в американських збройних силах не менше 4 років і чином сержанта, що володіють відмінним здоров’ям і нормальною психікою, набирають не менше 110 балів по тесту загальних здібностей. Офіцери повинні мати чин капітана чи майора, освіта в обсязі коледжу (тобто ступінь бакалавра мистецтв або наук) і хоча б один рік успішного командування військовим підрозділом. Крім того, всі добровольці проходять негласну перевірку на благонадійність і на допуск до секретної роботі. Не беруть в американський спецназ осіб, що мали на військовій службі дисциплінарні стягнення. Тим більше закрита дорога туди тим, хто порушував закон. І ще дві важливі вимоги: добровольці повинні мати досвід стрибків з парашутом, а також володіти високою кваліфікацією за двома військовими спеціальностями.
Попередній відбірковий курс складається з тіста з загальнофізичної підготовки і марш-кидка по пересіченій місцевості з орієнтуванням по карті і компасу.
Тест ЗФП включає в себе шість випробувань:
віджимання на руках в упорі лежачи — сорок разів за одну хвилину;
присідання — сорок разів за одну хвилину;
кросовий біг на дві милі (3,2 км) не більш ніж за 16 хвилин;
повзання на спині 20 метрів ногами вперед, потім 20 метрів головою вперед, лягаючи при цьому в 25 секунд;
біг на 48 футів (14,6 метра) за 24 секунди, але не по прямій, а долаючи розставлені зигзагами дерев’яні ворота і перестрибуючи через канави шириною в 5 футів (1,52 метра);
плавання в одязі і армійських черевиках на 100 метрів без урахування часу.
Марш-кидок кандидати роблять з рюкзаками вагою від 40 до 50 фунтів (18-22,7 кг) і гвинтівкою в руках. Їх шлях лежить через пагорби, ліси і річки, а дистанція цього шляху коливається між 18 і 40 милями (29-64 км). По дорозі через кожні 8—12 км знаходяться контрольні точки, куди вони обов’язково повинні виходити і де сидять спостерігачі. Щоб успішно подолати це випробування, необхідно витримати середню швидкість не менше 4 км на годину і добре орієнтуватися на незнайомій місцевості. Те й інше вдається далеко не всім, відсів досягає 50% від загального числа виходять на старт.
Величезна кількість психологічних тестів і співбесіду допомагають визначити, чи вдасться кандидату поєднувати в собі протилежні якості. Кандидата засипають шквалом різноманітних питань, потім уважно вивчають його відповіді і реакції, і визначають властивості його особистості. Треба, щоб він мав залізною витримкою і… агресивної зухвалістю; міг діяти в точній відповідності з наказом і… самостійно приймав відповідальні рішення; беззаперечно підкорявся командирам і… впевнено вів за собою інших; не був позбавлений співчуття і… був здатний вбивати без найменших коливань; постійно розширював межі своїх фізичних і психічних можливостей і… не вважав себе суперменом. Як показав досвід, у більшій мірі настільки складним вимогам задовольняють люди з певним типом характеру — пасивно-агресивним. Але тільки в тому випадку, якщо ними керує якась ідея вищого плану — ідея служіння Батьківщині, закону, справедливості, Бога і т. д.
Після тестування та співбесіди з кандидатом укладають контракт терміном на три роки. Після закінчення цього терміну контракт можна продовжити, якщо служба була успішною. Втім, в іншому разі з нею доводиться прощатися задовго до закінчення трирічного періоду.
Для успішного вирішення поставлених завдань бійці «Дельти» повинні бути снайперами і підривниками парашутистами і скелелазами, радистами і шоферами, слідопитами і перекладачами, аквалангістами і лікарями. Вони повинні однаково енергійно діяти вдень і вночі, в горах та на морському березі, у міських кварталах і в лісі, вміти проникати в будівлі і літаки, вільно почувати себе у цивільному одязі і в чужій уніформі армії або поліції.
Тому, відразу після зарахування новобранців в загін починається їх навчання, що складається з двох частин: піврічний початковий курс, метою якого є удосконалення індивідуальних бойових навичок і основний курс, в ході якого відбувається відпрацювання дій в складі підрозділу. В ході його новобранці вивчають прийоми методи боротьби з терористами і партизанами, тактику штурмових, аеромобільних і повітряно-десантних операцій. У програму включені також вогнева підготовка, мінно-вибухова справа, рукопашний бій, вивчення сучасних приладів спостереження і зв’язку, швидкісне водіння транспортних засобів (включаючи танки, вертольоти і легкі літаки), скелелазіння, медична підготовка.
Як під час проходження цього курсу, так і після нього найпильнішу увагу приділяється вогневої підготовки. На неї відводять п’ять днів на тиждень. Нормативи зі стрільби досить жорсткі. Наприклад, при стрільбі з гвинтівки потрібно вражати «бичачий очей» (центр мішені) одним пострілом з відстані в 100 ярдів (91,4 метра) і не більш ніж трьома пострілами з відстані до 600 ярдів (548,6 метрів). З снайперської гвинтівки «Ремінгтон» з 12-кратним оптичним прицілом при виконанні вправи з ростової мішені на дистанції в 1000 ярдів (914,4 метра) допускається максимум один промах.
Протягом всієї подальшої служби особовий склад «Дельти» продовжує удосконалювати свою професійну майстерність. Навчально-бойові заняття включають стрибки з парашутом, операції по звільненню заручників в будівлях, літаках, вагонах, стрілянини у так званому «будинку жахів» (спеціальний тренувальний комплекс, обладнаний оригінальними тренажерами), марш-кидки з орієнтуванням на місцевості, десантування з вертольотів, скелелазіння та багато іншого. Регулярно бійці групи відправляються на стажування в антитерористичні підрозділи дружніх США держав — Німеччини, Великобританії, Ізраїлю. Нерідко вони беруть участь у змаганнях спецпідрозділів всередині країни і за кордоном.
Все це дозволяє розширити досвід і підтримувати високу готовність до дій в реальній бойовій обстановці.
Дельта співпрацює з іноземними військовими об’єднаннями, такими як австралійська SAS, британська SAS, канадська JTF-2, французький GIGN, німецький GSG9, ізраїльський SM, часто об’єднують свої тренування з тренуваннями інших американських контр-терористичних утворень, такими як HRT ФБР і DEVGRU, відомим як Navy SEAL Team Six (команда розформована і в даний момент співробітники SEAL Team Six знаходяться в розпорядженні USSOCOM).
Оперативники Дельти приділяють величезну увагу вогневої підготовки та проводять по 8 годин в день на спеціально обладнаних стрільбищах. Солдати Дельти відточують навички стрільби з будь-яких позицій до досконалості.
Ось що сказав колишній оператор Дельти: «Ми дійшли до досконалості. Кожен раз коли ми стріляли, ми намагалися потрапити прямо в чорну мітку, але далі прогрес стрільби почав знижуватися, тоді нам треба було вивчати тонкощі механіки і балістику стрільби. Незабаром ми змогли б вразити і волосинку». Члени підрозділу Дельта спочатку вчаться стріляти на невеликі відстані, доводячи його до досконалості, потім збільшують дистанцію і продовжують працювати в такому ж темпі. З часом вони вчаться стріляти при ходьбі точно в голову, а досконалість приходить, коли оператори вже при повноцінному бігу стріляють прямо в голову рухомій мішені.
Структура і функції загону
Основним місцем дислокації «Дельти» є Форт-Брегг (штат Північна Кароліна). Там знаходяться штаб, навчальний центр, житлові приміщення для особового складу, склади, технічний парк. Загальна площа — приблизно 4 га. Гордість групи — алея троянд, за якою доглядають з турботою, притаманною рідкісного професіоналу-садівнику. Для ряду спеціальних тренувань можуть використовуватися й інші навчальні центри, наприклад, Форт-Грилі на Алясці (в умовах Крайньої Півночі), Форт-Гулик в Панамі (в умовах джунглів).
Бійці «Дельти», безпосередньо провадять спецоперації, називаються операторами. Командування намагається приховувати персональний склад загону, а також належність того чи іншого військовослужбовця до загону. На службі вони можуть носити цивільний одяг, бороду, довгі волосся і так далі. На військовій формі не носяться знаки, які ідентифікують належність бійця до загону «Дельта».
Загін «Дельта» складається з наступних частин:
D – штаб;
E – розвідка, зв’язок і адміністративне забезпечення. Зокрема, сюди входять:
— спеціальний медичний загін;
— оперативна розвідка (т. зв. «Смішний взвод»);
— авіаційна ескадрилья (12 вертольотів);
— відділ досліджень;
— відділ підготовки.
F– непосредствено оператори.
Таким чином, особовий склад «Дельти» поділяється на бойовий і допоміжний. Вимоги до допоміжного складу не настільки жорсткі, як до оперативного. Головне тут — відповідати формальним вимогам (особливо в плані допуску до секретних справах і дисциплінованості) і володіти високою кваліфікацією за своєю спеціальністю. Бойовий склад — це три роти, у кожній з яких 6 оперативних загонів чисельністю по 16 чоловік кожен. Оперативні загони — основні бойові одиниці групи «Дельта». У залежності від розв’язуваної задачі такий загін може ділитися на вісімки, четвірки і пари. Загальна чисельність бойового складу близько 300 осіб.
За офіційними документами, група «Дельта» призначена для таємних бойових операцій за межами США, на території інших країн. До числа розв’язуваних нею завдань належать такі:
звільнення заручників і американських військовослужбовців, що потрапили в полон;
боротьба з терористами і партизанами як в місті, так і в сільській місцевості;
захоплення або знищення військових і політичних лідерів, ворожих Сполученим Штатам;
захоплення секретних документів, зразків зброї, військової та іншої секретної техніки вакансій американське військове і промислове керівництво.
Неофіційно командувача спеціальними силами США генерал Карл Стинер говорить наступне: «Етнічні конфлікти, ісламський фундаменталізм, розповсюдження атомної зброї, торгівля наркотиками, державні перевороти, тероризм — ці хлопці з їх можливостями як не можна краще підходять для усунення цих та інших загроз. Загалом вони діють там, де ще не війна, але вже і не мир». Йому вторить Нейд Лівінгстон, експерт Джорджтаунського університету: «Спецсилы завжди були найкращим засобом уникнути масштабних міждержавних конфліктів».
Озброєння
Бійці «Дельти» мають найрізноманітнішими гвинтівками, автоматами, кулеметами, гранатометами, пістолетами, реактивними снарядами, мінами і фугасами американського і зарубіжного виробництва. Серед них є й експериментальні зразки, виготовлені в кількості всього декількох примірників.
Основним озброєнням загону є 5,56-мм автоматична гвинтівка M 110 , 5,56-мм карабін HK 416, пістолет Glock 17-18. Однак, при плануванні та проведенні конкретних операцій особовий склад загону практично не обмежений у виборі необхідного зброї і спеціального спорядження, виробляється як у США, так і в інших країнах.
Арсенал рукопашного бою невеликий — близько трьох десятків найбільш ефективних прийомів. Але хоча бійці «Дельти» здатні вбити голими руками кілька людей за лічені секунди, вміння влучно і швидко стріляти цінується набагато вище будь-яких видів єдиноборств.
Бойові операції
Як складова частина спеціальних сил США, «Дельта» здійснює свої бойові операції по всьому земній кулі. Багато з них засекречені. Однак, про деяких повідомляється у відкритих джерелах.
У 1983 році «Дельта» брала участь у вторгненні на Гренаду, острів в Карибському басейні, де у влади знаходився антиамериканський режим президента Бішопа. Бійці спецгрупи висадилися, там за дві доби до початку десантування головних сил. Вони захопили всі ключові об’єкти, забезпечивши тим самим успішну висадку з повітря і моря. Проте із-за збою в роботі зв’язку потрапили під обстріл знарядь своїх кораблів і втратили кілька чоловік убитими і пораненими.
У 1989 році «задоволення» познайомитися з її бійцями мав панамський диктатор і власник наркобізнесу Мануель Нор’єга. Саме бійці «Дельти» схопили його в резиденції папського нунція, де він переховувався, готуючи свою втечу з країни.
У Сальвадорі вони навчали місцевих командос прийомам антипартизанської війни.
У Колумбії шукають і знаходять замасковані в гірських джунглях бази наркомафії.
У 1991 році брали участь в операції «Буря в пустелі», де полювали на іракські ракети «Скад».
У 1993 році в Сомалі в рамках операції «Готський змій» полювали на польового командира Айдіда. У кінцевому підсумку це призвело до кривавого бою 3 жовтня, відомому як «День рейнджера». «Дельта» втратила п’ятьох операторів, що для такого підрозділу досить багато.
У 2001 році її бійці займалися полюванням на лідерів руху «Талібан» в рамках операції «Непохитна свобода».
В 2003-2004 році брали участь в операції «Свобода Іраку». Вони займалися підготовкою вторгнення шляхом розвідки і саботажу на території Іраку, брали участь у знищенні синів Саддама Хусейна Удаю і Кусаючи в Мосулі, а також зуміли спіймати самого Саддама.
Цей список далеко не повний. Навіть якщо згадати невдачі «Дельти», навряд чи хтось засумнівається, що на сьогоднішній день вона є командою професіоналів екстра-класу і ефективним зброєю американської зовнішньої політики.
