— Наш апарат, звичайно, не долає хвильового і гравітаційного опору, але нам вдалося впоратися з аеродинамічним, — говорив в інтерв’ю газеті «Завтра» доктор технічних наук, професор Щукін. — В основі «нововведення» закладено так зване «товсте крило малого подовження, яке поєднує в собі функції самих крил і фюзеляжу. Завдяки цьому ми отримали велику площу несучої поверхні. Замість шасі «пристосували» повітряну подушку. Немає шасі (в літаках це одне з найуразливіших місць — і зникла темрява проблем. «ЕКІП» може злетіти з будь-якого поля, лісової галявини, з водної поверхні. І туди ж сідати. Тиск на грунт зовсім незначна — навіть ріллі, якби аварійна посадка, шкоди не завдасть. Але апарат, до речі, практично безавариен. Вся сіль гладкого ковзання по повітрю — у безотрывном ламінарному обтіканні машини повітряним потоком, що допомагає їй «відчувати» себе в польоті чи не як рибі в воді. Припустимо, зупинилися всі двигуни — апарат буде планувати, і швидкість зниження складе не більше трьох метрів в секунду. Ніякого завалювання, перекидання, штопора не може бути…
«ЕКІП» (перекладається «Екологія і прогрес») — це, напевно, один з самих незвичайних радянських літальних апаратів, або, точніше, ціле сімейство літальних апаратів. Його зовнішній вигляд нагадує інопланетний корабель, його здатність злітати і сідати на будь-яку поверхню також наводить на думку про інопланетних технологіях, ну а вже його принцип польоту — це взагалі щось безмежно елегантне. Слово Льву Миколайовичу Щукіної:
— «ЕКІП» може літати як в режимі літака, так і экранолета, — продовжує генеральний конструктор, — на висоті від трьох метрів до 10 кілометрів при швидкості від 120 до 700 кілометрів на годину. При цьому витрати палива менше, ніж літаки.
Щукін не жартував. Справа в тому, що він спромігся навчити свої «ЭКИПы» того, чого досі не виходило навчити літальні апарати — а саме вживати на користь опір повітря. Адже що відбувається під час руху? Спереду виникає шкідливий ущільнення повітря, яке всіляко перешкоджає руху. Ззаду виникає не менш шкідливий розрідження, яке прагне тягнути апарат тому. І те, і інше стає тим сильніше, чим вище швидкість — але «ЕКІП», на відміну від звичних літаків, навіть не намагається все це долати. Бачите щілини спереду і нагорі машини? Через них ущільнився перед машиною повітря активно перекачується назад, і в результаті спереду виходить розрідження, яке тягне вперед, а позаду, навпаки, повітря ущільнюється і, знову ж, допомагає руху. Дивно красиве рішення з точки зору аеродинаміки!
Не менш красиво виглядало рішення зльоту і посадки: використання повітряної подушки замість шасі — це можливість злетіти з будь-якої поверхні і приземлитися де завгодно. Жодних багатокілометрових злітно-посадкових смуг, підійде будь-яке поле, річка, дорога. Так й розбігатися такого апарату особливо не потрібно: при посадкової швидкості 100-120 кілометрів на годину проти 250 приблизно у нинішніх реактивних літаків — ну ви розумієте, це серйозна різниця.
А ще така форма літального апарата дає величезні корисні внутрішні обсяги. Туди увійде будь-який вантаж, там можна розмістити стільки палива, скільки треба — і, до речі, це зовсім не дорогий авіаційний гас: «ЕКІП» літав на аквазине — суміші низькосортного бензину з водою. Слово творцеві палива:
— Нічого надзвичайного тут немає, — говорить доктор хімічних наук, професор, генеральний директор НВО «Аквазин» Едуард Ісаєв. — Позитивний вплив води на робочий цикл двигуна відомо ще з минулого століття, коли винахідник двигуна внутрішнього згоряння Н. Отто отримав перший патент на застосування води в якості компонента палива. З тих пір у всьому світі намагаються реалізувати його ідею. Але отримували водно-паливні емульсії з низькою стабільністю до експлуатаційним характеристикам. Нам же вдалося створити паливо з необмеженою в часі стабільністю. Безсумнівні переваги аквазина перед традиційними видами палива — це знижений вміст шкідливих речовин і відсутність сполук свинцю у відпрацьованих газах підвищена антидетонаційна стійкість зменшення теплонапруженості двигуна на 200 °С і збільшення його потужності внаслідок підвищення ступеня стиснення.
По суті, «ЕКІП» — це революція в авіації. Літати без аеродромів? Будь ласка! Перевозити вантажі сотнями тонн? Та заради Бога! Вам гасу шкода? Так нам і бензінчік з водою згодиться…
Розроблялися різні модифікації. Ось так, наприклад, міг би виглядати пасажирський апарат:
На жаль, проект не отримав розвитку. Зійшлося дуже багато всього — і поганий стан економіки в 90-е роки, і консервативність авіаційних кіл, і невміння налагодити бізнес в умовах ринкової економіки. Проект був зупинений, а світ продовжив літати на традиційних літальних апаратах.
Тепер «ЕКІП» можна побачити у Чорноголовці, у місцевому музеї авіації.
